Відправною точкою для творчих експериментів молодого українського художника Олега Грищенка є механізм культурної пам’яті. Як графік, він активно працює не тільки з галерейним простором, а і з публічним, актуалізуючи народні архетипи у сучасному контексті. Та окрім активної виставкової діяльності, Олег Грищенко є ще учасником клубу ілюстраторів Pictoric та педагогом у НАОМА (Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури). Адже після завершення навчання на кафедрі графіки в академії, художник вирішив продовжити навчання в асистентурі, після закінчення якої було запропоновано залишитись викладачем на кафедрі графічних мистецтв. Саме про сучасну книжкову ілюстрацію та його викладацьку діяльність він захоплююче і розповів у стінах арт-центру Я Галерея.
1. Олеже, нещодавно до мене потрапила надзвичайно концепуальна та дизайнерська книга «Мій маленький Київ». Ти є одним з її авторів а також учасником клубу ілюстраторів Pictoric. Розкажи про історію створення вашого клубу та його діяльність.
Олег: Після закінчення кафедри графіки академії (ред. НАОМА), ми з однодумцями вирішили продовжувати працювати у напрямі книжкової ілюстрації. Та не просто піти працювати та чекати, поки комерція нас поглине, а залишитись у мистецькому контексті. Чи, принаймні, балансувати між цими стихіями. Спочатку ми створили творче об’єднання під назвою «Вал». Там ми і почали працювати на межі авторської графіки та дизайну, починаючи від артбуків, закінчуючи графічним супроводом різноманітних культурних подій, наприклад, кінофестивалів. А у 2014 ми вирішили створити, так би мовити, неформальний клуб ілюстраторів «Pictoric».
Олег Грищенко, Олена Старанчук, «Мій маленький Київ», 2014
2. Сьогодні до клубу Pictoric входить багато ілюстаторів?
Олег: Наша кураторська група – це я, Олена Старанчук, Анна Сарвіра та Анастасія Денисенко, ми придумуємо та безпосередньо організовуємо проекти, але залежно від їх специфіки, ми співпрацюємо з багатьома іншими нашими друзями-ілюстраторами. Вони допомагають нам реалізовувати у життя наші задуми. Ми знаємо багатьох талановитих ілюстраторів. Усі вони, здебільшого, працюють десь поодинці, а от масштабного показу їх творчої діяльності немає.
3. Які проекти клубу особисто для тебе стали найбільш надихаючими та чітко сформували уявлення, що ти хочеш продовжувати роботу у цьому напрямі далі?
Олег: На IV фестивалі «Книжковий Арсенал» у 2014 році ми зробили спільну україно-польську виставку ілюстраторів. Ми отримали моральне задоволення від цієї події і вирішили продовжувати цю справу та працювати над проектами в подальшому. Наприклад, у нас є проект про видатних письменників України. Ми запропонували нашим ілюстраторам зробити «альтернативні» плакати відомих українських письменників. Ілюстратори обирали собі «свого» письменника і розпочався процес, який відбувався у рамках Львівського форуму видавців. Портрети було виставлено в публічному просторі і вони мали гарний відгук.
Олег Грищенко, Микола Хвильовий, 2014
Олег Грищенко, Феофан Прокопович, 2014
4. Ідея з портретами дуже креативна! Певно, особлива популярність була до них серед представників молодого покоління?
Олег: Не лише, але ми усвідомлюємо важливіть цієї альтернативи саме для молодого покоління. Ми пропонуємо нашим ілюстраторам працювати з такою темою як осучаснення української культури. Тому ми і зараз працюємо над темою портретів видатних діячів у сучасній інтерпретації: істориків, вчених, державних діячів. Думаю, було б добре, якби ці портрети «вийшли» з виставкового простору і потрапили до публічного, наприклад, міських площ.
5. Якісна дизайнерська ілюстрація цьому сприятиме…
Олег: Звичайно, адже для публічного контексту саме ілюстація, дизайн та графіка є найбільш адаптованими. По суті, друкована графіка – це метод демократизації мистецтва, починаючи ще з Середньовіччя. Це можливість отримати досить якісний, але тиражований продукт.
Олена Старанчук, «Двоє», 2014
Поліна Дорошенко, «Привіт», 2014
6. Сьогодні рідко зустрінеш книгу, яка балансує між поліграфічним тиражованим продуктом та мистецьким твором. Чи тяжіє діяльність вашого клубу до однієї з цих граней більше?
Олег: Наш клуб працює з ілюстрацію без пріоритетної комерційної направленості. Нам цікава ілюстрація, так би мовити, «за покликанням», коли вона створюються як твір мистецтва. Ми хочемо вивести її на високий рівень, тим більше у нас є люди, які можуть це зробити. Досвід міжнародного спілкування показує, що наша творчість подобається. Але Україною, в першу чергу, мають опікуватись українці.
7. Ви працююєте, здебільшого, для наймолодших читачів?
Олег: Ні, ми не тільки орієнтуємось на дитячу ілюстрацію. Зрозуміло, що найбільше візій – саме у дитячій. До того ж, цього виду книжкова графіка є більш комерційно спрямована. Відповідно, більше «роботи» із створенням ілюстрацій притаманно саме дитячій книзі.
8. Окрім книжкової ілюстрації, я бачила ще один арт-продукт вашої діяльності – листівки.
Олег: Так, листівки – це окремий продукт нашої діяльності, продукт демократизації мистецтва. При чому, він якісний і приваблює тим, що може бути досить особистим.
Анна Сарвіра, «Believe in miracles», 2014
9. Яке в цілому становище книжкової графіки в Україні?
Олег: Проблеми книговидавництва в Україні є. А ще більші вони там, де ілюстратор пропонує багато візій, які потребують якісного дизайну та матеріалів. Є одиниці потужних ілюстраторів, які можуть внаслідок своєї творчості виходити на рівень високохудожньої книжки. Тому видавці розуміють, що це продукт хай левел і принесе свої дивіденти. В Україні поки немає інституції, менеджерів, які шукають тебе, у нас треба шукати самому. Хоча є винятки, наприклад, до нас в академію періодично навідуються кілька дитячих видавництв. Їх цікавить творча діяльність наших студентів.
Олег Грищенко
10. Ось ми мимоволі і пійшли до теми твоєї викладацької дільності. Розкажи про неї детальніше.
Олег: Моя викладацька діяльність – це моя альтернативна реальність (сміється). Мені подобається її специфіка: ми ведемо книжкові проекти в майстерні, де студент сам обирає для себе письменника, тему над якою хоче працювати, ми ж лише куруємо цим проектом.
Як викладач, я раджу лише на теоретичному рівні: як можна спровокувати у візуальному коді відповідну реакцію, яку б хотів викликати, у свою чергу, письменник. Це схоже на сценографію, коли у студента вже є готовий матеріал, а він його переводить у візію. Взагалі я прагну, аби студентскі книжкові проекти апелювали до культурної памяті. До того ж ми орієнтумося на книгу як на арт-продукт, а не поліграфічний об’єкт. Це дає можливість уникнути рутини, кожен проект набуває унікальності.
Олена Тихонюк, «Птах», 2014
Олена Тихонюк, «Птах», 2014
Олена Старанчук, «Голова», 2014
Олег Грищенко народився 1985 року в Житомирі. Живе і працює в Києві.
Ілюстратор, графік, автор відеоробіт та робіт у публічному просторі, послідовник класичної школи книжкової графіки, яку постійно переосмислює в роботі над власними artist book. Навчався у Косівському художньому училищі, 2010 року закінчив кафедру графіки Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, де викладає на кафедрі Графічних мистецтв.
