Кінофестиваль – це не просто світська подія або гонитва за жаданими нагородами, але у першу чергу – можливість зануритися у світ кіно. Звичайно, є кінотеатри, стрімінгові сервіси і взагалі контенту достатньо. Проте це не блокбастери гігантських кінокомпаній або ж багатомільйонні драми Netflix, а авторське кіно, зібране з усього світу, що відкриває двері в особливі маленькі світи з життя різних країн – від України до Сполучених Штатів, від Франції до Угорщини, від Литви до Судану.

І вже одинадцятий рік поспіль Одеський міжнародний кінофестиваль дає таку можливість поціновувачам. Проте цього разу, через відомі обставини, він став особливим, адже вперше відбувся в онлайн-форматі. Тож ті кіномани, які все ніяк не могли дістатися Одеси, отримали можливість відвідати фестиваль, не виходячи з дому. Серед них і я вирішила відправитися у кінематографічну подорож світом. Хоч варто зізнатися, що відвідати усі представлені у міжнародній конкурсній програмі країни віртуально мені так і не вдалося, але ж це кіно – ніколи не знаєш, що може статися, чи не так?

«Атлантида», реж. Валентин Васянович (Україна)

Місце відправлення – Україна. А тому першою стрічкою у моєму дорожньому списку стала «Атлантида» Валентина Васяновича. Драматична і надто реалістична картина зруйнованого постапокаліптичного післявоєнного Донбасу – здається, саме такі слова виринають, коли коротко хочеться описати фільм. І здебільшого не завдяки режисурі чи сценарію, а через прекрасну операторську роботу, яка пронизливо зафіксувала спустошливо-занепалі пейзажі, посеред яких продовжується повсякденне життя, життя людей, яких на екрані втілили непрофесійні актори. З одного боку – це цікавий хід, враховуючи тему, проте з іншого – він залишає присмак документальної стрічки. Добре це чи ні — судіть самі. Скажу лише, що вирок журі позитивний.

*Нагорода у категорії «Найкращий фільм» Міжнародного конкурсу

«Невидимий» («Nematoma»), реж. Іґнас Йонінас (Литва, Латвія, Іспанія, Україна)

Перша зупинка за межами України — литовська стрічка «Невидимий». Маршрут справді вдалий, якщо врахувати, що частково він проходить і через Карпати, звідки і розгортається сюжет. У цій драмі є місце багатьом речам: боротьбі із сумлінням і болісними спогадами, втечі до власної мрії через мистецтво танцю, ілюзорному та химерному світові талант-шоу, давній ворожнечі і несподіваному фіналу. І усі вони змішалися у цікавий та незвичний коктейль емоцій з елементом чорної іронії. Проте не розкриватиму усіх карт, адже це кіно варто переглянути, щоб відчути його нерв.

«На абордаж!» («À l’abordage!»), реж. Ґійом Брак (Франція)

Після напруженої подорожі до литовського кіно хочеться легкості, невимушеності, романтики, у решті решт, за келихом червоного вина. І французька комедія для цього – найліпший кандидат. І знаєте, фільм «На абордаж!» цілком виправдовує сподівання. Він абсолютно точно увібрав у себе риси кінематографу своє країни у комедійному жанрі. Трохи типова, у гарному сенсі, стрічка розповідає про раптовість і шаленство кохання, за яким головний герой Фелікс відправляється разом із товаришем та їх випадковим водієм. А ще стрічка про  прості людські відносини, те, як різні люди знаходять спільне і трохи про сонячне літо у французькій провінції, приправлене легкими гумором.

«Ти помреш у двадцять» («Satamoto Fel Eshreen»), реж. Амджаж Абу-Алала (Судан, Єгипет, Франція, Німеччина, Норвегія, Катар)

Шлях від Франції до Судану далекий не тільки у географічному сенсі, але й у кінематографічному так само. Адже це унікальний, глибокий, складний і надзвичайно прекрасний світ із яскравими культурними кодами. І у стрічці «Ти помреш у двадцять» вони виходять на перший план: головний герой від народження приречений померти у двадцятирічному віці, і все через «прокляття», як говорять релігійні забобони місцевих жителів. І цей страх тисне на нього кожного дня, однак на противагу йому усередині хлопця вирує потік емоцій, мрій та сподівань. І усе це на тлі фантастичних африканських пейзажів у поєднанні з барвистими традиційними ритуалами.

*Спеціальна згадка журі

«Арабська туга», («Un divan à Tunis»), реж.  Манель Лабіді (Франція, Туніс)

Після захопливої подорожі до Судану варто трохи затриматися на африканському континенті, відвідавши Туніс. Ця зупинка може для вас стати приємною несподіванкою, адже дає можливість познайомитися з колоритним персонажами. У фільмі тунісько-французькій режисерці у комедійній формі вдалося відобразити власні протиріччя і змалювати портрети різних типів арабських жінок, та й не тільки. Натхненна революцією у Тунісі, тугою за рідною землею та складністю внутрішніх переживань арабського світу, авторка зняла веселу і у той же час задумливу стрічку про те, як важливо говорити, чути людей та відчувати себе потрібними.

«Вечеря в Америці» («Dinner in America»), реж. Адам Ремейер (США)

Перенестися з Тунісу до Сполучених Штатів – завдання непросте, враховуючи відстані та разючу різницю двох культурних усесвітів. Проте кінематографічна подорож того варта. І от ми на Середньому Заході, на околицях занепалого містечка. Тут і зустрічаються панк із наркотичною залежністю та схильністю до піроманії, якого розшукує поліція, та дівчина-фрік, яка живе у своєму окремому світі і фанатіє від місцевого гурту, лідером якого виявляється хлопець. А от що відбувається далі – варто дивитися на власні очі. Достатньо лише додати, що у небанальному сенсі це прониклива історія зі смачною порцією чорного гумору та скаженими сюжетними твістами.

*Ґран-прі Міжнародного конкурсу

«Материнство» («Hogar»), реж. Маура Дельперо (Аргентина, Італія)

На зворотньому шляху від американського кінематографу до європейського італійсько-аргентинська стрічка «Материнство» — обов’язковий пункт на мапі. Вона пронизана теплом, чуйністю і хвилюючими почуттями, що знайдуть відгук у серці будь-якої жінки. Місце дії – Буенос-Айрес, релігійний притулок для молодих матерів, до якого молода сестра Паола приїжджає з Італії. Піклуючись про дівчинку, яку покидає мати, вона опиняється на моральному роздоріжжі.

* Нагорода за найкращу акторську роботу ансамблю акторок стрічки: Лідія Ліберман, Деніз Каррізо, Аґустина Малале

«Товариш Дракуліч» («Drakulics Elvtárs»), реж.  Марк Боджар (Угорщина)

І от ми знову у Європі. А саме – в Угорщині. Адже там і відбувається дія стрічки «Товариш Дракуліч» — вампірської історії у декораціях Холодної війни. Тут і товариші з угорської партії, і Брежнєв, що телефоном вимагає безсмертя, і марафон по збору крові для В’єтнаму, і химерні стосунки. Це все вже звучить дивно, чи не так? Але ідея цілком виправдовує себе, втілюючись у творі, де гротескність персонажів межує разом із умисною абсурдністю сценарних ходів, перетворює дійство на драматичний карнавал.

«Обожнювання», («Adoration»), реж. Фабріс дю Вельс (Бельгія, Франція)

Та якщо ми вже повернулися до старої Європи, то у жодному разі не варто уникати франко-бельгійської драми «Обожнювання». Фільм – це своєрідна симфонія юнацьких почуттів: відчаю, руйнівної пристрасті, самотності та безумства. Адже головний герой, дванадцятирічний Поль тікає із своїм першим коханням – юною і небезпечною пацієнткою психіатричної клініки, де працює мати хлопця. І ця подорож загрожує йому багатьма небезпеками, з якими він має зіткнутися і наважитися на рішення.

* Нагорода у категорії «Найкращий режисер» Міжнародного конкурсу — Фабріс дю Вельс

Що ж, ось такою виявилася невеличка подорож світом кіно, який відкрився з багатьох несподіваних сторін. І це лише маленька його частина. Але незвичайні, шокуючі, фантастичні, захоплюючі та надихаючі історії — вже встигли залишити свій відбиток у серці та бажання повторити цей яскравий кіномарафон наступного року. І маю надію, вже офлайн, щоб по-справжньому відчути фестивальний ритм.

Автор статті: Довбиш Нонна

Джерело фото

Комментарии