«Розділові Наживо» — фільм-концерт, що документує перформанс «Розділові», мультидисциплінарний проєкт мистецької агенції АртПоле за участю Сергія Жадана, Олі Михайлюк, Олексія Ворсоби (Білорусь), Томека Сікори (Польща) та Сергія Пілявця, який виник у 2012 році на основі книги Сергія Жадана «Вогнепальні й ножові». На сьогодні проєкт поєднав у собі прочитані автором тексти з різних збірок, чуттєву музику, експериментальний шумовий звукоряд та візуалізацію. Сьогодні один з найвідоміших письменників України Сергій Жадан святкує своє 45річчя. Styleinsider розпитав Сергія Жадана про те, від чого довелося відмовитися у процесі створення проекту, яке на нього чекає майбутнє та чому він ні до кого не звертається у текстах.

SI: Як ви ставитесь до власної ролі медіа-пророка, який знає відповіді на всі запитання?

Жадан: Я до цієї ролі ставлюся доволі іронічно. Скептично, щонайменше. Мені здається, що це певна така деформація посилу і деформація суспільного запиту. Коли від людини, яка знаходиться у гуманітарній сфері, сфері культури, вимагають коментарі з будь-якого приводу: з приводу прогнозу погоди, з приводи цін на нафту, з приводу президентських виборів і так далі. Хоча, з іншого боку, я ніколи не приховував своїх поглядів, своєї позиції, свого ставлення до тих чи інших речей, у яких я хоча би трішки розбираюсь.

А натомість, ставлення до письменників, як до людей, які мають пояснити як треба жити, свідчить не дуже добре не так про письменників, як про тих, хто такі питання ставить, і тих, хто, в принципі, готовий вірити письменнику на будь-яку тему.

SI: Чи є ідеї, які вам було важливо транслювати через проєкт «Розділові»?

Жадан: Власне, ні, для мене «Розділові» — це півтори години такого входження в певний медитативний стан. Проговорювання певних текстів, суто літературних, які не є дидактичними. Кожен, залежно від того, в якому настрої знаходиться, може вичленовувати свої сенси, свої меседжі, свої стани, й так далі. Тому, цей проєкт не про те, що треба когось чогось навчити. Якщо навчити, то, хіба що уважності й делікатності по відношенню до інших людей.

SI: У вас доволі багато проєктів – проза, поезія, музика – «Лінія Маннергейма», «Собаки», – чим вирізняються «Розділові» серед цих проєктів?

Жадан: «Розділові» максимально неформатні. Їх навіть означити жанрово дуже важко. Тому що це і не концерт, і не театр, і не література. Це щось таке, що знаходиться між розламів. Тому, безперечно, це відрізняє його. Тексти тут підібрані специфічні, доволі інтимні. Найбільш приватні, і найбільш герметичні. Порівняно, скажімо, з тим, що ми робимо з «Собаками», краще не порівнювати взагалі.

Сергій Жадан

SI: Якщо ми умовно позначимо кількість людей, які читають, «іксом». Кількість людей, які слухають музику — вже «два ікса», які дивляться кіно – ще більше людей. Чи можна сказати, що ви стали на шлях популяризації власних ідей? Адже спочатку були тексти, потім з’явилась музика, зараз — кіно. Ну, тобто, минулого року це було «Дике Поле», зараз «Розділові Наживо». Як ви оцінюєте цю тенденцію, чи вона насправді є?

Жадан: Ні, її немає. Та яка популяризація, насправді, перші музичні проєкти я робив ще двадцять років тому. Просто займаюсь тим, що мені цікаво. Те, що це викликає в когось інтерес, мені подобається, звичайно. Безперечно, я люблю спілкуватися з людьми, люблю спілкуватися з читачами, слухачами, глядачами. Зрозуміло, що література більш герметична, і має значні обмеження порівняно, скажімо, з музикою. Зараз я спостерігаю таку цікаву штуку, що багато хто починає читати книги саме через музику. Спочатку слухає музичні проєкти, а потім цікавиться і знаходить книги. Себто, раніше було навпаки.

Скажімо, коли ми починали проєкт із «Собаками», приходили на концерти люди, які читали книги, а вже потім, або вони залишались на концертах, або потім ніколи більше не повертались. Зараз все відбувається трішки інакше, і, мабуть, це певна тенденція, але про що вона свідчить я, чесно кажучи, не знаю. Можливо про те, що, насправді, в Україні доволі несформоване інформаційне і культурне поле. І, насправді, все це такі затемнені місця, таке шахове поле, і от громадяни ходять цими клітинками, чорними, білими, й іноді знаходять щось для себе цікаве. Тобто не має якогось такого медійного прошитого наскрізь поля, де ти, скажімо, запустив би якийсь проєкт і про це одразу всі дізнались.

І, з одного боку, шкода, що так. З іншого боку, це дає купу ідей для якихось альтернативних шляхів існування в цьому культурному просторі.

SI: Які твори будуть у фільмі «Розділові Наживо», і як ви їх відбирали?

Жадан: Ми виходили з того, що все ж таки фільм має певний хронометраж. І ми, на жаль, не можемо показати цілком «Розділові». І тому було прийняття компромісних рішень. Себто від чогось відмовитись – це завжди складно, тим паче, що «Розділові» структурно вибудовані доволі ретельно і давно, тому, виймаючи зі структури якийсь компонент, ми порушуємо загальну концепцію.

Ми намагались доволі делікатно до цього підійти, щоб все ж таки в результаті цих скорочень вийшов не просто набір якихось музично-голосових-літературних номерів, а якась цілісність. Подивимось, наскільки нам це вдалось. Насправді, ви знаєте, цікаво буде подивитись на все це на екрані. Тому що зараз ми знаходимось всередині процесу і, безперечно, це доволі таке суб’єктивне відчуття. Відчуття того, що ти не зовсім контролюєш ситуацію. Тому що от є режисер і він контролює ситуацію. А ти є частиною цього процесу і абсолютно не розумієш, яким буде результат.

SI: Від чого все ж таки довелося відмовитись у процесі?

Жадан: Ми прибрали одну частину, напевне, найбільш драматичну. Тому що, мені здається, вона потребує певного розгону, певної атмосфери. Тобто, якщо просто все це втиснути в певний хронометраж, то зникне відчуття повітря між словами і звуками. А це смерть в межах нашого проєкту. Тому ми, власне, відмовились від такої найбільш патетичної частини.

Сергій Жадан

SI: Чи ви писали щось нове для фільму?

Жадан: Ні, у нас «Розділові» трішки інакше функціонують. Тексти пишуться, потім вони беруться із книжок, із соціальних мереж, з повітря, і вставляються в наш проєкт. Спеціально під проєкт нічого не пишеться.

SI: Давайте трішки більше про тексти віршів. Як ви обираєте героїв для своїх текстів, і кому ви їх адресуєте, ці тексти?

Жадан: По-різному буває. Я зараз пишу нову книгу віршів. Вона має кілька таких основних ідей, кілька основних мотивів, і от, я живу цією книгою, живу цими ідеями і, час від часу, якось все це вербалізується. Все це час від часу відкладається в написаних текстах. Така, мабуть, виходить поки що приватна книга, дуже особиста. Хоча, всі вірші особистісні, але тут багато спогадів, якихось рефлексій пов’язаних з пам’яттю, з часом, з минулим. Ну, власне, коли ти весь час про це думаєш, то і тексти про це пишуться. Іноді з’являється просто якийсь імпульс, і ти його намагаєшся якось зафіксувати, або розвинути в тексти.

SI: Але до кого ви все ж таки звертаєтесь у цих текстах?

Жадан: Я ні до кого не звертаюсь. Насправді, коли пишеться текст, він пишеться передусім тому, що він має бути написаний. Ну а вже потім я радо всім цим ділюся зі своїми читачами. Насправді, я знову ж таки повторюся, мені дуже цікавою є реакція, скажімо, читача. Дуже цікава. Не те, що я від неї залежу, не те, що я на неї орієнтуюся, не те, що я намагаюсь підлаштуватись під читача, мені здається, це не потрібно, навіть, шкідливо. Читач першим відчуває, коли під нього намагаються підлаштуватись, коли йому намагаєшся сподобатись. Але розуміння того, що є читач, є зворотна реакція, для мене це важливо. От, мабуть, тому я фактично все, що пишу, одразу викладаю у соціальні мережі. Тому що ці соціальні мережі, попри всі свої мінуси, та не дуже позитивні речі, разом з тим, – чудова можливість прямої комунікації. Ти викладаєш текст і до вечора його прочитає певна кількість тисяч читачів.

SI: А чи це не позбавляє власне якоїсь комерційної складової той факт, що читачі мають всі ці тексти у вільному доступі?

Жадан: Та ні, не позбавляє. Ви ж розумієте, все це капіталізується потім в книги. Насправді, все це побутування ось в цьому культурному просторі. Люди знають, що з’являються якісь тексти, потім бачать афішу, приходять на виступи. Або бачать книжку, прізвище автора на цій книзі, і купують її. Ні, насправді, це не перебиває. Скоріше навпаки, це так, чи інакше, є спосіб такої промоції.

Ну і плюс ще така, знаєте, річ: комерційна складова безперечно дуже важлива, і це цікаво, але, за великим рахунком, вірші ж не пишуться для того, щоб на них заробляти. Вони ж пишуться тому, що це, власне, ті речі, які мають бути озвучені, мають бути тобою прописані. І набагато важливішим, первинним є сама можливість написати, можливість дати комусь це прочитати. Ну, а вже потім з’являються такі речі, які до літератури безпосередньо стосунку не мають, скоріше вони мають стосунок до книжкового ринку, до шоу-бізнесу.

Сергій Жадан

SI: Добре, ви вже почали про це говорити, тому я «перескочу». Про це думають багато митців-початківців, що робити: щось для догоджання найширшій аудиторії, чи, все ж таки, бути вірним собі, навіть, якщо це не приваблює інших?

Жадан: Ви знаєте, якщо ти вірний собі, зазвичай, це цікаво іншим, і це приваблює інших. Знову ж таки повторюся, це таке, дещо зневажливе ставлення до читача, чи глядача, чи слухача, як до певного споживача, якому можна «втюхати» будь-що, воно, насправді, є не дуже симпатичним, і людина дуже тонко відчуває, коли її намагаються використати. Тому, мені здається, ці спроби загравання ні до чого доброго не ведуть. А натомість, коли читач бачить, що ти лишаєшся собою, що ти говориш про ті речі, які для тебе насправді важливі, значно більше можливостей, що це буде цікаво. Що це буде сприйняте.

SI: Як взагалі відбувались ваші репетиції і якісь приготування до зйомок фільму?

Жадан: Ми зібралися напередодні і підготувались. Ну як завжди це буває перед виступами, оскільки ми не живемо разом, ми живемо в різних країнах і в різних містах, то щоразу, коли ми плануємо виступи, ми збираємося, і вся ця лабораторія починає працювати. Цього разу теж так було, ми зібралися за кілька днів, оскільки мова йшла не просто про концерт, а про запис, про те, що треба дещо переформатувати нашу програму. Спочатку була технічна робота, ми думали про те, що лишати, а що не лишати, вже на репетиції була творча робота, і потім це все логічно завершилось записом.

SI: Дуже швидко, чи достатньо часу?

Жадан: Достатньо, всі ж професіонали. Давно в цьому бізнесі. Ні, все гаразд, тут набагато важливіше якраз не якісь технічні речі, знати ноти, чи пам’ятати слова, набагато важливіше це все ж таки відчуття вірно підібраної інтонації і відчуття спільного перебування в цьому просторі, якому ми тут знаходимось, який ми намагаємось відтворити.

Сергій Жадан

SI: Чим взагалі фільм буде концептуально якось відрізнятись від перформансів, які ви робили раніше?

Жадан: Я припускаю, знову ж таки, я не зовсім уявляю яким буде фільм, але я собі можу уявити, що він дасть можливість помітити багато деталей. Ті, які ти не помітиш зазвичай із залу. Або – які ти не відчуєш, якщо ти слухаєш цей матеріал як аудіо. Натомість, присутність камер, присутність операторів дає можливість сфокусувати увагу на якихось деталях. Деталях, які стають помітними лише при наближенні і лише при збільшенні. Тому мені самому буде цікаво подивитись щось таке, чого я, можливо, за собою не помічаю. За своїми друзями, колегами.

SI: Кожен з вас, – ви, як письменник, Олексій й Томаш, як музиканти, Оля, як мисткиня, —  ви можете існувати автономно, тобто ваші твори, вони самодостатні. Що наразі дає ось це поєднання, коли ви всі разом, що народжується нового?

Жадан: Народжується вся ця атмосфера, про яку тут я говорю, яку я згадував кілька разів. Тому що насправді проєкт атмосферний, він базується на витворенні дуже особливого звучання повітря, або, світіння повітря. Коли от створюється щось неповторне, або не створюється, якщо не виходить. Щось таке, що дуже важко потім відтворити. Адже, дійсно, всі наші виступи, вони нагадують джазові концерти, починаючи все це дійство, ти ніколи не знаєш чи вдасться воно, чи не вдасться. А, якщо вдасться, то яким воно буде? Чи буде воно більш емоційним, чи буде більш стриманим. Чи буде приглушеним, чи більш патетичним. От, власне, це те, що може бути лише у цьому поєднанні дуже різних енергетик і різних підходів. В принципі, те, що ми робимо кожен зокрема – це різні речі. Інші речі, інакші речі. Це не нагадує «Розділові». «Розділові», вони дійсно доволі виразні і вирізняються. Скажімо навіть так: як в «Розділових», на своїх вечорах я вірші не читаю. Я читаю зовсім з іншими інтонаціями, з іншим, емоційним, енергетичним посилом.

SI: Власне для вас, про що цей проєкт?

Жадан: Він про вміння чути ближнього свого. Про можливість порозуміння між людьми. Це такі дуже делікатні, дуже тонкі речі. Там сюжету як такого не має. Є багато історій, є багато голосів, можливо, присутня велика кількість якихось постатей, якихось тіней, і власне сюжетом є саме співіснування людей у просторі, можливість, власне, порозуміння. Можливість щось пояснити, можливість когось почути.

SI: Яким ви все ж таки бачите майбутнє цього проєкту? Чи буде щось після «Розділових Наживо»?

Жадан: Не знаю, не факт. Цілком можливо, що більше «Розділових» не буде. Тим більше хочеться зафіксувати їх на відео. Подивимось, ми ніколи не планували, це не комерційний проєкт, нам навіть логістично, аби він існував, потрібно робити великі зусилля. Потрібно знаходити можливості, знаходити час. Десь збиратись. Тому це не так просто. Деякі речі відбуваються так, як вони мають відбуватися, і краще не втручатися в природній перебіг подій.

Ми відчуваємо, що зараз, можливо, варто зробити паузу, щоб потім після перерви все це звучало набагато переконливіше і набагато чіткіше.

Автор тексту: Дар’я Жаковська

Фотограф: Анна Некрасова

Комментарии