Мы продолжаем серию авторских интервью от представителей новой вдохновленной команды Одесского художественного музея: куратора Маши Целоевой и PR-щика Геры Грудева. В рамках проекта наши герои, которые являются непосредственно частью украинской арт-сферы, делятся своими мыслями о современном искусстве, его роли в украинском обществе и знаковых работах Одесского художественного музея. На этот раз Маша Целоева поговорила с художником Димой Микитенко, который в своих работах комбинирует произвольные формы с графическими элементами, создавая собственную визуальную поэтику.

Есть ли шансы у современного украинского искусства стать востребованным за пределами Украины?

Я думаю, що це цілком можливо, тільки такі речі самі по собі не робляться. Це передбачає великий і конкретний об’єм роботи, як з боку художніх інституцій, так і з боку держави. Бо я вважаю, що некорректно вимагати серйозного ставлення чи нав’язувати іншим країнам міф про українське сучасне мистецтво, яке в Україні перебуває в цілком невизначеному стані, та існує виключно на ініціативах самих художників та приватного меценатства. Іншими словами, держава не сприймає серйозно сучасне мистецтво як інструмент побудови міжнародного культурного іміджу та політики «Soft Power»; навіть як цілком внутрішню фіксацію та архівацію процесів сьогодення. Принаймні поки що так виглядає.

Что нужно сделать для популяризации современного украинского искусства за рубежом?

Перш за все, сучасне мистецтво – це виключно інтелектуальний контент, з визначеним таргетом аудиторії, тому більш доречним є його поширення, а не популяризація.

Дмитрий Никитенко

Часто говорят о том, что украинское общество готово воспринимать декоративное в музеях, но все ещё с большим трудом взаимодействует с современным искусством. Есть ли шанс, что на выставки современного искусства будут выстраиваться очереди?

В даному питанні дуже багато залежить від самих музеїв, а саме від їх формату роботи, політики декламації, наповнення та умов комунікації. У сучасному світі музей є повноцінною та самодостатньою інституцією, яка цілком може заробляти на себе і на місто. Мова йде не про здачу в оренду залів музею для ярмарки шуб чи декоративного каменю, а про залучення середнього класу споживачів культурної продукції та потенційно впливових у житті міста інвесторів.

Ще варто чітко відрізняти похід в музей від сфери масових розваг (entertainment), тобто музей не може бути конкурентом  концертним залам та кінотеатрам.

Каких трёх художников вы бы назвали художниками 2018 года?

Можу оцінити по таким параметрам : продакшн / резонанс / рівень.

Була гарна ретроспектива Philip Guston («A Painter’s Forms» / Hauser & Wirth  / Hong Kong), проект Katharina Grosse (National Gallery Prague / Veletrzni Palac ), персональна виставка Lucca Boffi (Alberonero) в “MagmaGalleri” / Bologna.

Дмитрий Никитенко

Можете назвать недооцененных украинских художников?

Не можу.

Современное искусство преимущественно находит репрезентацию в галереях современного искусства. Должно ли его быть больше в музеях?

Ну, це питання, мабуть, не вирішене тільки в нашій країні. У світі цей процес присутності сучасного мистецтва в класичних музеях та музеях сучасного мистецва носить глобальний характер. Він налаштований вже кілька десятків років.

Есть ли у вас любимый зарубежный музей за деятельностью которого вы следите?

Museu Colecao Berardo  — Modern and Contemporaty Art Museum in Lisboa / Portugal.

Дмитрий Никитенко

Что для вас музей в целом? Ваше определение музея.

Мабуть, це культова, величезна інституція в центрі міста, куди приходить велика кількість людей, почерпнути духовних та інтелектуальних цінностей та стати частиною прекрасного.

Какие 5 работ Одесского художественного музея Вы бы назвали главными?

На жаль, я міг бачити колекцію музею тільки на фото та відео. Це не може сформувати об’єктивне враження про твори мистецтва. Я гадаю, що варто було б включати в експозицію більше робіт сучасних авторів, задля того, щоб можна було проводити якісь паралелі, порівнювати, говорити про історичні контексти, послідовності практик, ймовірні взаємовпливи. Це передбачає серйозну кураторську роботу. В іншому випадку — музей буде нагадувати антикварну лавку або закритий архів. Знаю, що в стінах одеського художнього музею нещодавно з’явився живопис Влади Ралко. Безумовно, це гарний початок. Бо тільки поруч з чимось новим, сучасним, можна в повній мірі оцінити ті праці, що роками зберігає музей, які вже, по суті, є класикою.

Автор статьи: Маша Целоева

Фото: Александр Паньковец

Комментарии