Мы начинаем серию авторских интервью от представителей новой вдохновленной команды Одесского художественного музея: куратора Маши Целоевой и PR-щика Геры Грудева. В них они будут говорить о современном искусстве, его роли в украинском обществе и знаковых работах Одесского художественного музея с героями, которые являются непосредственно частью украинской арт-сферы. И первой, с кем побеседовала Маша, стала искусствовед Диана Клочко.
Есть ли шансы у современного украинского искусства стать востребованным за пределами Украины?
Українське мистецтво, поки воно буде працювати з обмеженим колом проблем, залишиться цікавим також обмеженому колу зацікавлених. У глобалізованому світі люди хочуть бачити те, що цікавить їх «тут і тепер», а не «десь і з кимось», тому навряд чи можна буде когось зацікавити «українським»: великі національні проекти як творення ідентичності завершуються.
Что нужно сделать для популяризации современного украинского искусства за рубежом?
Його потрібно а) показувати, б) рекламувати, в) пояснювати – тобто робити усе те, що роблять усі й скрізь. Тільки разів у десять більше, ніж усі. Хоча би в три…
Часто говорят о том, что украинское общество готово воспринимать декоративное в музеях, но все ещё с большим трудом взаимодействует с современным искусством. Есть ли шанс, что на выставки современного искусства будут выстраиваться очереди?
Шансу поки що немає, але як показує досвід Книжкового Арсеналу – попит можна створити, якщо запропонувати привабливу форму у добре продуманий час. На жаль, той же досвід Мистецького Арсеналу демонструє, що з сучасним мистецтвом як видовищем працюють дуже мало і мляво, оскільки не готові вкладати кошти у створення оригінальних експозицій.
Каких трёх художников вы бы назвали художниками 2018 года?
Навіть двох назвати не можу – не пройшло ще півроку, отже, в очікуванні.
Можете назвать недооцененных украинских художников?
Можу назвати тих, кого більш-менш якщо не оцінили, то побачили: Яблонська, Примаченко, Білокур. Навіть Кричевського тільки-тільки привідкривають. Що там казати: з 1991 року не було виставки усіх творів Шевченка, наявних в українських музеях, хіба можна вважати, що при цьому він «оцінений»? Де «увесь Труш»? Де «увесь Мурашко»? а якби ще й із контекстами – історичними, стилістичними, — то й поготів «де усі»?
Современное искусство преимущественно находит репрезентацию в галереях современного искусства. Должно ли его быть больше в музеях?
Тяжко зітхаю: в Україні нема жодного музею сучасного мистецтва, керівництво Національних музеїв, за невеликим і усім відомим виключенням, ставиться до присутності, бодай епізодичної, сучасного мистецтва у ввірених їм стінах якщо не вороже, то настовбурчено. Про закупівлю, здається, взагалі забули. Створюється якесь паралельне існування: в музеях – відфільтрована десятиліттями класика (більшість – у фондах), у галереях – сучасність (слід якої після продажів залишається хіба у каталогах). Музеї – як скрині, а галереї – як ятки, тому в найближчому минулому вже постане проблема «а чим показувати початок ХХ століття?»
Есть ли у вас любимый зарубежный музей, за деятельностью которого вы следите?
Намагаюсь знаходити інформацію про нові міжмузейні проекти у центральноєвропейських музеях, найбільше цікавить у цьому сенсі Відень.
Что для вас музей в целом? Ваше определение музея.
Оскільки я багато часу «спілкуюсь» із творами художників у віртуальному просторі (можна сказати – «вони живуть у мене на кухні»), тому відвідини музеїв – це зустрічі з тактильністю, тілесністю, фактурністю арт-об`єктів як кола добрих знайомих.
Какие 5 работ Одесского художественного музея вы бы назвали главными?
Зінаіда Серебрякова «Жнива», 1915 р.
Юрій Єгоров «Юність» , 1967 р.
Дмитро Левицький «Портрет полковника Є. І. Пальменбаха», 1790 р.
Олександр Бенуа «Версаль», 1906 р.
Тетяна Яблонська «Фіранка», 1972 р.
Автор статьи: Маша Целоева
Фотограф: Анна Некрасова
