Київський гурт Semmar утворився ще у 2013 році, коли Андрій Шатров (вокал), Марина Новицька (клавіші, бек-вокал) та Артем Веремієнко (бас-гітара) об’єдналися у тріо, аби створювати власну музичну історію. А зовсім нещодавно, взимку, гурт перетворився на квартет, коли до складу команди увійшов Віталій Домініченко (барабани). За час свого існування Semmar встигли записати EP, а в квітні 2016 року ще й випустили повноформатний альбом «Босфор». Платівка отримала схвальні відгуки від багатьох музичних порталів, один з яких навіть зарахував її до переліку найкращих українських музичних альбомів 2016 року. Тим не менше музиканти продовжують працювати на новими яскравими треками, доказом чого є їх свіжий сингл «Віраж».

І цього разу у рубриці «Відкриття» музиканти з гурту Semmar розповіли Styleinsider про те, саундтреком до якого фільму міг би стати «Босфор», про атмосферу фестивалю Respublica, колаборцію з Patoka Studio та ще чимало іншого.

SI: Давайте почнемо з того, як взагалі склалася ваша група. Я знаю,що в 2013 році утворилися. Як взагалі ви один одного знайшли?

Артем: Tinder.

Андрій: Насправді ми з Артемом жили раніше в сусідніх будинках. А Марина, вона просто співала в знайомому санкт-петербурзькому хорі і я співав в хорі, так ми і познайомилися у Санкт-Петербурзі. Вона з Санкт-Петербургу. А потім вона приїхала сюди. Поступила вигідна пропозиція, від якої вона не могла відмовитися. Маю на увазі,  вона приїхалана заробітки. І ми стали одним колективом, а вже взимку до нас приєднався Віталік, наш барабанщик. І раніше ми були такі акустично-електронні, а тепер рок-акустично-електронні. Так ми і зустрілися.

SI: Вас називають і сінті-поп, і інді-поп гуртом. А ви взагалі як вважаєте, в якому стилі ви граєте?

Андрій: А ми просто в кожному прес-релізі пишемо різне.

Марина: R&B (посміхається).

SI: Тобто ви поступово змінюєтеся, шукаєте щось?

Андрій: Важко сказати, в якому стилі ми граємо, тому що в нас не стиль диктує аранжування, а сама пісня. Якщо нам потрібні акустичні інструменти, живі труби чи фортепіано, то ми граємо на них. І не думаємо про те, чи ми інді-поп гурт, чи сінті-поп гурт. В деяких піснях взагалі може не бути синтезаторів, тоді виходить, що ми взагалі не сінті-поп і не інді-поп гурт, а якийсь акустичний поп, бароко-поп, як гурт Tik Tu.

Semmar інтерв'ю

SI: А які у ваших піснях є музичні впливи? Я чула Radiohead, ваш кавер на Depeche Mode. 

Марина: У меня влияние академическое.

Андрій: Группа «Звери» (сміється).

Артем: Группа «Звери» — это академический стиль, никто не знал об этом, но… (посміхається)

Марина: Академическая веха группы «Звери». У Артёма, насколько я знаю, дворовое влияние… (посміхається)

Андрій: На нас впливає насправді дуже різна музика. Коли ми почали грати з електронним барабанами, на нас впливав хіп-хоп, багато електронної музики, в якій є саме електронні барабани. Ми змогли багато взяти з цієї музики. Речетатив не беремо, але як робляться барабани, як робиться до них бас. Все ми беремо з різної музики. В нас є багато оркестровок. Цим займається Марина. Тобто є різні впливи на нашу музику.

Марина: То есть сам по себе получается синтезированный стиль.

Андрій: Він просто кожного разу змінюється. Звичайно, ми намагаємося, що пісні були десь поряд, щоб було близьке звучання. Тому що, якщо ми зіграємо якусь рок-пісню, ну, умовно, а потім зіграємо якусь дуже джаз-пісню, то це буде трохи дивно. Хоча в нас є пісня «Богота», латиноамериканська, яку ми граємо з дуже великим задоволенням, яка ніяк не пов’язана з інді-попом чи сінті-попом, вона пов’язана з латиноамериканським попом. Такі кроки в різні сторони мають бути у кожного виконавця. Не все однакове, а раз – і тут щось інше.

SI: Чому саме зараз ви прийшли до того, що в гурті з’явився ударник?

Артем: Нашли. Всё очень просто – мы записывали свой первый альбом под электронные барабаны. И это было очень клёво. Но было ощущение, что на концерте, где-то на большой площадке хочется такого ритма, кача, драйва. И барабанщик это всё даёт. И мы записали альбом без барабанщика. И нам сказали, блин, прикольно, только для небольших камерных клубов, для концертных площадок…

Марина: Ты мне напомнил моего однокурсника, которому попался экзаменационный билет про женский хор. Ему говорят: «Расскажи про женский хор». А он говорит: «Хороший женский хор, только мужчин в нём нет!» Вот… (посміхається)

Артём: Мне нравится, что ты мимо. Люблю тебя! (сміється) Так вот, барабанщика мы нашли случайно…

Андрій: Ми виступали одного разу в клубі, і нам звукорежисер (ми там вже кілька разів виступали) сказав: «Хорошая вы группа, вот только барабанщика бы вам!» І ми: «Да, Ігор, да!» І він такий: «А є в мене барабанщик».

Артём: И ваш, кстати, фанат. Слушает, и говорит: «Хорошо!» А мы говорим: «Не может этого быть!»

Андрій: І ми познайомилися, і почали грати майже з першої репетиції.

Артем: Да, и всё сложилось сразу.

Semmar

SI: Так, тоді давайте поговоримо про ваш перший повноформатний альбом. В чому його історія взагалі?

Андрій: Ми насправді дуже довго йшли до запису. Ну, я маю на  увазі не складом. А якось просто так довго це тривало. Ми давно написали ці пісні, тобто деякі з них, звичайно, були нові. Але більшість була написана 3-4 роки тому. І ми нарешті вирішили… Ми стали серйознішими і вирішили, що треба записати. І ми зробили для цього всі аранжування, зібрали гроші з родичів і друзів. І записали цей альбом власним силами. В нас був хороший саундпродюсер Лесик, з гурту Tik Tu. Так склалося,  що пісень тоді було значно більше, ми зібрали їх, розставили якось.

SI: А їх об’єднує одна історія чи вони все-таки, швидше, як окремі одиниці?

Марина: «Картинки с выставки».

Андрій: Ви знаєте, ми якось так зрозуміли, чим вони об’єднані, коли вже все записали. Якось так склалось, що ми просто на підсвідомому рівні збирали ці пісні, і виявилося, що вони об’єднані спільним історико-географічним принципом. Вони всі пов’язані всі або з якимись конкретними географічними локаціями, або з історіями і локаціями, тобто це просто точки на карті, які відкриваються перед нами, і на них можна поставити свого роду відмітки.

SI: На мій погляд, «Босфор» – це як альбом-подорож. І я хотіла спитати, чи є у вас якась країна-мрія з цим пов’язана?

Артем: Нет. (посміхається)

Марина: А как же Молдова? (посміхається)

Андрій: Домой хочешь вернуться? (посміхається)

Артем: Дома я уже был.

Андрій: Власне, якоїсь такої країни-мрії в нас немає. Нам просто хочеться грати концерти, і якщо вони будуть відбуватися в якихось інших країнах, то це буде дуже кльово. Дуже, звичайно, хочеться поїхати і виступити саме в іншій країні і побачити, як це відбувається, як буде реагувати публіка. А пісні – це більше прагнення. І весь альбом – це така історія, що ми зараз заспіваємо про мільйон міст, в яких ми ніколи не були, а ми таким чином, наче намагаємося туди дістатися.

Semmar

SI: А чи є якийсь улюблений трек в кожного з вас із «Босфору»?

Артем: Маринка?

Марина: Я все очень люблю, но есть любимый, конечно. Это как раз «Богота», наверное.

Андрій: У Артема «Дім королів», напевно.

Артем: Есть конечно же. На самом деле, их два: есть «Босфор» и есть «Іліон». Они, конечно, завораживают. (посміхається)

Андрій: Мені подобаються всі пісні. Я не знаю… Дуже прикольно на концертах відчувати пісні, тому що на концертах вони якось по-іншому звучать. І завжди подобаються ті, які вдалися на концерті, а ті, з якими не склалося, не дуже. А саме в альбомі мені подобаються найбільше, мабуть, «Босфор» і «Станіслав».

SI: Вашу музику можна назвати атмосферною. Відразу, як слухаєш, голові малюєш собі картинку і все будується більше на відчуттях. А яка вам атмосфера потрібна для створення музики, для натхнення?

Марина: Чтобы просто никто не дёргал. Это минимальное условие для вдохновения. Как только ты оказываешься наедине сам с собой, оно просто приходит.

Андрій: Це просто вільний час і можливість. Це найважливіше. Все-таки нам не по 15 років. І іноді так стається, що ми просто не знаходимо часу, щоб розбирати нові пісні. Нам потрібен час на написання аранжувань, тому що ми, власне, пишемо їх самі, і ми пишемо їх не на репетиціях. Ми приходимо, збираємося в когось дома, беремо інструменти і починаємо розбирати по черзі кожен шматок пісні. Крім того, у всіх є й інші моменти – робота, собака, в когось дві собаки, і вони весь час забирають, їх потрібно годувати, їх потрібно виводити гуляти. От так історія. Але у нас є барабанщик. Йому все подобається і він зараз тягне нас вперед, тому що він ще молоденький.

Марина: Сил много, желания ещё больше.

Андрій: Ми насправді дуже активні. Хоча в нас катастрофічно не вистачає часу, ми все одно збираємося, пишемо нові речі, вдосконалюємо старі речі, робимо їх кращими.

Марина: Такое настоящее состояние вдохновения, оно требует несколькодневного погружения в материал. Обычно ты в первый день приходишь домой, понимаешь, что ничего не получается, но на второй, когда ты переспишь с этой мыслью, на третий день песня играет совсем другими красками, и ты просто вливаешься в поток.

Андрій: Потрібно приділити деякий час на кожен трек. Воно приходить поступово. Ти просто десь їдеш, а в голові один шматок прокочується за іншим, і ти думаєш: «О, тут ми зробимо так, а тут ми змінимо так ритм». І це відбувається постійно, коли ми займаємося якоюсь одною піснею. Потім ми всі збираємося і думаємо: «Тут так підходить, а тут не підходить». Але для цього потрібен час і бажання, звісно. А бажання в нас є.

Semmar

SI: А ваш ваш новий сингл «Віраж» — це, я так розумію, перша ластівка нового альбому?

Андрій: Я так думаю, це буде перша пісня з EP, запишемо міні-альбом. Я не впевнений, що в нас найближчим часом вистачить пісень, щоб записати прямо цілий альбом, але в нас вистачить пісень, щоб записати міні-альбом, це точно. В нас вже зібрані пісні. За тиждень ми вже починаємо роботу над другою піснею, вона вже заранжована. Тобто ми поїдемо на студію і з саундпродюсером її запишемо. І так почерзі, я думаю, приблизно до осені ми випустимо цей міні-альбом. Я не знаю, коли саме, але буде, точно буде.

SI: І він буде зовсім інший, ніж «Босфор»?

Андрій: Так.

SI: Тобто не буде ніякого, так би мовити, продовження подорожі?

Андрій: Буде, звичайно. Жага подорожей насправді ж ніколи нікуди не дівається.

Марина: Может быть, это просто путешествие, направленное в себя. Это ведь тоже путешествие.

Артем: Требуется контекст по остановке. Мы как бы завернём за поворот, и обязательно напишем, где были. (посміхається)

Андрій: Подорож буде присутня, але не так явно, як в першому альбомі.

SI: Ви грали на багатьох фестивалях: Джаз Коктебель, Республіка. А на яких ще мрієте зіграти? Світових чи українських?

Андрій: Lollapalooza, Coachella, Sziget (посміхається). Насправді хочеться зіграти на будь-якому фестивалі. Нам дуже подобаються і українські фестивалі. Нам хочеться виступити і на Zahidfest.

Марина: Да и на Glastonburry.

Андрій: Glastonburry – не зовсім фестиваль, звісно. От ДахаБраха були там, і ми можемо. Звичайно, хочеться виступити десь, щоб не далеко їхати. Може, в Польщі на якомусь маленькому фестивалі, різні гурти і ми.

Артем: Radiohead и мы, Michael Kiwanuka и мы, The Weeknd и мы, Kendrick Lamar и мы (посміхається).

Андрій: Українські фестивалі нам подобаються, тому що там зазвичай якась просто адова атмосфера. Ми їхали на фестиваль, на Respublica, минулого вересня. І ми їхали потягом. Там весь вагон був в отдихающіх, які теж їхали на цей фестиваль. І там якийсь треш такий був. Там якісь жіночки викупили місця собі посередині, і вони були просто змушені піти звідти, тому що неможливо було. Горілка отак розливалася по кругу. Був Капітан Америка, тобто був чувак у костюмі Капітана Америки. У нього був такий рюкзак, і він кожного разу діставав звідти дволітрову пляшку вина. І при нас він дістав пляшок сім, мабуть. Я не знаю, чи були у нього якісь речі, крім цього. Але всі були щасливі, була гітара. Але потім прийшов начальник потягу і сказав : «Нє, ну, рєбят!» От. І так майже завжди на всіх фестивалях. І нам це дуже подобається. Є якась така атмосфера. Нам дуже подобається, що у нас нарешті є змога потрапляти на бекстейдж і зустрічатися, дивитися на великих музикантів. Нам подобається. Це, знаєте, навпіл такі музичні амбіції і дитячі мрії. Тому нам подобаються фестивалі.

Артем: Но Каста чего-то не приезжает…

Марина: Это ты про «дитячу мрію»?

SI: У вас буквально недавно розпочалась співпраця з Patoka Studio, з’явилися нові образи. Як взагаі ця колаборація народилася?

Андрій: У нас ідея така була… Ми випустили перший альбом. Його почули, звернули увагу, багато хто про нього написав. Сказали і хороше, і погане, але «популярность нє случілась». Треба бути з собою чесними. І ми вирішили, що наступна робота, наступний етап, він буде просто взагалі дуже крутим. І ми подумали, а хто крутий може зробити нам стиль. Насправді ми мали працювати з Патокою ще над минулим альбомом, але вона сказала: «Ну, может быть, да, когда-нибудь.»

Марина: Ближе к лету.

Андрій: Так. А познайомились ми так… У нас є спільна знайома Каша Сальцова із гурту Крихітка. Ми познайомилися з нею кулька років тому. І вона до нас дуже гарно ставиться. І вона сказала: «Я дам Лесі вас послухати, і якщо їй сподобається, то, може, ви там щось зробите.» І вона дала їй послухати наш альбом. І Леся сказала: «Мені подобається, але часу немає». Окей. І ми зробили все власними силами. У нас був крутий стиль. Вся ця історія з полем, у нас були хороші чорно-білі фотографії. Ми якось набивалися до неї дуже сильно. Роботи в неї багато, і вона: «Ну, может быть, да». І ми почали відправляти їй гіфки якісь прикольні, бумеранги, типу: «Леся, візьми нас до себе!»

Марина: Мы снимали видео, как мы отправляемся на сцену, и перед этим в камеру говорим: «Леся, мы готовы!» И идём.

Артем: Она просто не могла уже. «Блин, ну, сколько ж можно! Когда это уже закончится, надо что-то решать уже. Окей». Наверное, уже устала блокировать на Фейсбуке нас (сміється).

Андрій: І вона погодилася от. І ми почали співпрацювати.

Артем: «Настойчивость» — гимн следующего альбома.

Андрій: Ми зробили цю фотосесію,  і вона пошила нам ці костюми прекрасні. І буде ще один комплект.

Артем: Да?

Андрій: В мене — точно, а у вас – я не знаю (посміхається). І ми будемо далі з нею співпрацювати. Може, знімемо кліп колись.

SI: До речі, а ще не плануєте знімати кліп найближчим часом?

Андрій: Плануємо, але всім потрібний кеш… Ні, насправді має бути просто дуже крута ідея. І поки що її немає.

Марина: Но у клипа, как я понимаю, не обязательно должен быть сценарий. То есть это сейчас не самое главное в съёмках видеоклипа.

Андрій: Ми хочемо зняти, але поки що немає такої крутої ідеї. Тому що випускати кліп, де гурт просто стоїть на білому фоні і грає пісню, це якось не круто.

SI: А на який трек ви б хотіли зняти відео?

Марина: На «Віраж» я бы хотела. Мне кажется, это было бы достаточно запоминающееся видео. И песня, и картинка.

Андрій: Насправді так часто буває, коли кліп не поєднується з піснею, тому, можливо, ця пісня буде наступною, і ми на неї знімемо кліп, якщо буде якась хороша ідея. Поки що її не має. І, як виявилося, все досить непросто. Але ми знімемо обов’язково, бо ми знаємо, що кліп – це must have. Знімемо, коли будемо готові. Ми просто познайомилися насправді з режисером, який знімав кліп гурту Каста.

Артем: Это не шутка.

Андрій: І він сказав скинути йому трек, я скинув, а він тепер мовчить (посміхається). Він мовчить, але я знаю, що серед таких творчих людей це нормально. Він може місяць мовчати, а потім відповісти.

SI: А якщо б у вашого гурту був девіз, то як би він звучав?

Марина: Намагатися і робити!

Андрій: Намагатися і робити! Так!

Semmar

SI: А якщо б ви написали саундтрек до якогось фільму, то який би це був фільм і який саундтрек? Можливо, з вже написаних вами пісень.

Марина: Вот «Бёрдмен» отлично бы зашёл, я думаю.

Андрій: А яка пісня?

Марина: «Віраж», конечно.

Артем: Я думаю, «Омен» — «Іліон».

Андрій: Просто, коли ми писали «Іліон», у нас завжди було таке враження, що, наче зараз Сатана якийсь з’явиться.

Артем: Есть такой аккорд – тритон, минорный. Вот это про него.

Андрій: Просто весь час, коли ми робили аранжування, у нас було відчуття, що зараз реально щось таке станеться. Кожного разу, як на концертах граємо, таке враження…

Артем: Наступает катарсис полный.

Андрій: Так. А я ще позавчора дивився «Трейнспоттінг», другий. І там такі пісні є, такі тріпи, от їх якщо переаранжувати їх в електроніку, то, я думаю, що було б дуже кльово. Або, коли в фільмі там хтось помирає.

Артем: «Босфор» без текста.

Андрій: Точно, «Босфор» без тексту.

Марина: Это будет такой роуд-муви.

Андрій: Або в фільмі «Розумник Вілл Хантінг» з Меттом Деймоном і Робіном Вільямсом. Є там такий момент в фільмі, коли Метт Деймон приносить Робіну Вільямсу лист, а потім він їде на своєму старому «Форді» на захід сонця за дівчиною, яка поїхала. І десь там «Босфор» звучить, така історія десь біля фінальних титрів. Артем, розкажи нам про «Термінатор»!

Артем: В «Терминатор» уже всё сыграно, а вот в Джеймсе Бонде… (посміхається)

SI: А який трек останнім часом грає в вашому плей-листі. Може щось з недавнього?

Андрій: Kasabian — «Waisted».

Марина: Esthetic Education «Щедрик».

Артем: На самом деле, Скриптонит.

Андрій: От зараз подивлюся. В мене насправді останній альбом Скриптоніта ось тут є, Каста, Кендрік Ламар, в мене ось ще Gorillaz грає останній альбом и её.

Артем: И Noize MC вот этот трек ещё… «Марафон». А у Марины играет всё, что уже умерло.

Марина: Ну, Estetic Education, я надеюсь, все ещё живы-здоровы и процветают.

SI: І таке мене ще питання цікавить наостанок, чому саме португальською Semmar («Без моря»)?

Артем: Просто по-исландски звучит, как «синяки», и это не очень как-то.

Андрій: Так.

Артем: Непонятно, правда, в каком контексте, мы не разбираемся просто в исландском.

Андрій: Ми просто так складали слова і літери так, щоб гугл транслейтер сказав, як буде «без моря».

Артем: Выбор был следующим. Значит, сначала, конечно, украинский, потом английский, потом испанский, потом итальянский и, как вы думаете, что следующее? Правильно, португальский. Теперь можно ехать выступать с тем чуваком, который на «Евровидении» победил (посміхається).

Андрій: Ну, зараз то так. А тоді, три роки тому…

Автор статті: Нонна Довбиш

Комментарии