20 років тому Ірина Данилевська почала справу, яка стала її життям — Ukrainian Fashion Week. Зараз окрім тижнів моди оргкомітет UFW веде 9 різних проектів і продовжує реалізовувати свою місію — створення fashion-індустрії в Україні. Нас завжди захоплюють люди, які з палаючими очима розповідають про свою справу. Ірина Данилевська — саме така особистість. Вона знає мільйон цікавих історій про все, що пов’язано з модою не тільки в Україні, а й у світі, з захопленням розповідає про успіхи українських дизайнерів та з сумом — про стан галузі виробництва дизайнерського одягу. Про ілюзії стосовно роботи команди Ukrainian Fashion Week та його відмінності від інших тижней моди, позитивний вплив кризи 2008 року на модну індустрію в Україні та гучні нові імена, що з’являються хвилями читайте далі.

ірина данилевська

SI: Якщо б 20 років тому вам сказали, що Ukrainian Fashion Week буде проходити у Мистецькому Арсеналі, саме із такою командою, кількістю дизайнерів та партнерів, ви б повірили?

Ірина: Так (посміхається).

SI: В вас було в планах розвинути Ukrainian Fashion Week до таких масштабів? Чи був в вас бізнес-план?

Ірина: В нас не було бізнес-плану, але було чітке розуміння кінцевої мети. Наша прекрасна мета-мрія, місія формулювалась як «Створення fashion-індустрії в Україні», з усіма її нюансами. Тоді в цю наукову розробку входили, наприклад, наявність виробників тканин, українського глянцю. Так от глянцю тоді в Україні не було, а тканини були (сміється).

Великого бізнес-плану на багато років не було, і ми розуміли, що доведеться рухатись крок за кроком, в тому числі — інтуїтивно. І першим, що було зрозуміло і стало метою кількох перших сезонів — це те, що потрібно зробити із дизайнерів культових особистостей, познайомити суспільство з людьми, які не менш талановиті, ніж зірки шоу-бізнесу, тебелачення і театру. Необхідно було зробити так, щоб думка дизайнерів стала авторитетною, щоб їх запрошували зніматися, відповідати на питання не тільки про моду, а й про культуру, політику та інше. Нам потрібно було виставити дизайнерів як клас і дати зрозуміти, що ними можна й потрібно пишатися.

Далі потрібно було заохотити зірок носити речі від українських дизайнерів. Для цього їх кликали на покази, запрошували на каву, дарували і приносили речі на всі зйомки та телевізійні ефіри. Після цього прийшов етап знайомити з українськими дизайнерами весь світ.

SI: Тобто, окрім організації та проведення Українського Тижня Моди в вас є дуже багато іншої роботи?

Ірина: Так, і її напрямок визначаємо не тільки ми, а й самі дизайнери. Ми дивились на розвиток світової fashion-індустрії і розуміли, що важливо бути гнучкими та не зашореними.

В цілому, етапи розвитку Ukrainian Fashion Week багато говорять не тільки про розвиток української моди, але й про розвиток країни в цілому.

ukrainian fashion week

Зараз це звучить смішно, але ми витратили 5 чи 6 сезонів на те, щоб переконати дизайнерів робити показ на сезон вперед.

Потім прийшло розуміння, що треба вивозити дизайнерів за кордон, створювати другі лінії. Але прийшла криза 2008 року і це стало неможливим, але виникло інше — пошук усього світу молодих і цікавих імен, які можуть прийти на зміну дорогим сталим брендам. Останні стали не по кишені середньому класу, тому почався пошук чогось нового, так само якісного. В першу чергу — якісного по ідеї. Тоді прийшов час і українських дизайнерів.

SI: Тобто криза 2008 року допомогла українським дизайнерам?

Ірина: Так, 2008 рік став етапним для самого бізнесу. Ми почали «вивозити» українських дизайнерів за кордон і приймати гостей із-за кордону з 2000-2001 року. Спочатку ми були дуже обережні, їздили недалеко, у 2005 році зробили проект у Франції, США, а вже у 2011 — повезли 11 українських дизайнерів на Міланський тиждень моди.

Так само знаковим став рік революції гідності в Україні та початок війни на Сході. Це дуже вплинуло на самоідентифікацію нації. Я розмовляла з рітейлерами в Україні, і вони казали, що люди, які могли собі дозволити купувати речі брендів із світовим ім’ям, за умови однакової ціни із українським продуктом, витрачали гроші на вітчизняне. Головна умова, звичайно, — якість. Якщо ти пропонуєш якість, люди тобі повірять і підуть за тобою. Також рітейлерів змусив повернутись обличчям до українських дизайнерів і валютний курс. Розумієте, всі ці процеси взаємопов’язні і модний світ обертається за законами, які інколи дуже важко прогнозувати.

SI: Але в той самий момент збільшилась і кількість неякісного продукту?

Ірина: Так, але головне те, що ця хвиля принесла бажання купувати людей вітчизняне і розуміння того, що можна дати людям повсякденний одяг українського виробництва. Syndicate та MustHave — найкращі тому підтвердження.

Так, масовий одяг — це спрощенні технології, але ні в якому разі не неякісний продукт. Повірте, що ще 2-3 роки і на ринку залишаться лише якісні масові українські бренди. Раніше, здавалось, що ми не можем конкурувати з Mango або Zara з їх тиражами та мільйонними рекламними бюджетами. Тепер можемо.

ukrainian fashion week

SI: Чи стало зараз легше працювати із дизайнерами, адже 20 років тому в них не було директорів брендів, піарщиків, стилістів?

Ірина: Насправді, Ukrainian Fashion Week — це така школа, яка дуже багато речей в Україні робила вперше (посміхається). Я пам’ятаю, як ми довго сперечались, але в 2007 році, таки, ввели в контракт із дизайнерами умову про необхідність мати стиліста, потім — режисера-постановника шоу, а у 2011 році — кастинг-директора. Бо коли дизайнери власноруч обирали моделей для показу, дуже часто ані ми, ані преса, та й самі дизайнери не могли розмістити ці фотографії. І таким чином шикарні луки були зіпсовані.

Наші вимоги стимулювали дизайнерів, а так як ми дуже демократичні, завжди давали дизайнерам час на адаптування і допомагали як могли.

SI: Чи набагато збільшилась команда Ukrainian Fashion Week за 20 років?

Ірина: Команда збільшилась не набагато — втричі. Зараз в ній 21 людина. Це пов’язано з тим, що, як нам, так і дизайнерам, дуже важко знайти справжніх професіоналів у сфері fashion-менеджменту.

SI: В Ukrainian Fashion Week зараз є вакансії?

Ірина: Зараз немає. І взагалі майже ніколи немає (посміхається). Але часто в нас залишаються люди після інших проектів, або пишуть нам листи, ми зустрічаємось і розуміємо, що це наші або не наші люди. Що цікаво, «наші люди» працюють в нас по 5,10, 15 років, а ті, що не наші — місяць-два.

ірина данилевська

SI: Ми знаємо, що одразу після закінчення Ukrainian Fashion Week ви починаєте роботу над кампейном на наступний сезон. В вас немає канікул та вихідних?

Ірина: Насправді немає. Знаєте, існує 2 ілюзії, стосовно оргкомітету UFW: 1. Ми приходимо на роботу, і з десятої ранку ходимо на підборах, із помадою та п’ємо шампанське. 2. Після проведення UFW ми всі відпочиваємо.

Але, насправді, в нас по 8-9 проектів кожен рік: Конкурс молодих дизайнерів «Погляд у майбутнє», Конкурс fashion-відео «Fashion Move On», Міжнародна Бієнале fashion-ілюстраторів «Imago», Odessa Holiday Fashion Week, Премія «Best Fashion Аwards». І кожен сезон проект закордоном. Наприклад, Лондонський проект «International Fashion Showcase». Його фінал відбувається на London Fashion Week у лютому. А з дизайнерами, які беруть участь у цьому проекті, ми працюємо протягом усього року.

Тому шампанське і підбори о 10-й ранку бувають частіше ніж відпочинок.

SI: А в чому полягає робота з дизайнерами-учасниками проекту «Fashion DNA», який ви започаткували 2 роки тому спільно з Британською Радою в Україні?

Ірина: Від кількоденних воркшопів з британськими маркетологами з повним зануренням (по 8-10 годин навчання і спілкування), роботи з українськими рітейлерами, які пояснюють, чому вону купують це, і не купують інше, закінчуючи важливими творчими моментами. Ми робимо речі, які мають велике значення не тільки для самих дизайнерів, але й для суспільства в цілому. Наприклад, проект з оформленням вітрин — крок, щоб привернути увагу простих людей, що йдуть містом. Вони починають розуміти, що саме так мають виглядати вітрини, і в такому місті можна жити.

Діяльність UFW відрізняється від функцій інших тижнів моди. Коли в Україні немає інституту fashion-менеджменту, цю функцію починає виконувати Ukrainian Fashion Week. Ми спілкуємось із ЗМІ, розсилаємо матеріали, зводимо дизайнерів і баєрів, консультуємо з питань виходу на ринок тієї чи іншої країни… Постійно готуємо різні огляди та інтерв’ю. Так на запит одного з американських ЗМІ про причину такої великої кількості в’язаних речей в колекціях українських дизайнерів, ми звели їх із кандидатом наук, яка пише на цю тему дисертацію. Це просто один з прикладів. Консультуємо ми постійно.

ukrainian fashion week

SI: А зараз проектів стає менше чи більше?

Ірина: Ми хочемо, щоб їх було менше (сміється). Зараз обговорюємо стратегію на новий етап розвитку Ukrainian Fashion Week. І ми розуміємо, що деякі проекти можуть існувати самостійно. Ми все для цього зробили.

Всі ці роки ми збирали талановитих людей, що працюють навколо моди, робили для них проекти і окреслювали напрямки.

Вам першим кажу, що ми будемо «відпускати» частину проектів. Для нас було важливо створити спільноту навколо українського fashion, бо модний простір — це не тільки дизайнери, це 10-12 галузей, і якщо їх немає, fashion-індустрію не збудуєш.

SI: Ukrainian Fashion Week – це справа вашого життя?

Ірина: Так, це справа мого життя.

SI: А ви розуміли це і 20 років тому, або давали собі шанс на те що, не вийде?

Ірина: Ні, не давала. Я могла думати, що цим буду займатися не я, але що це має вийти, сумнівів не було.

SI: Яким ви бачите Ukrainian Fashion Week через 5 років?

Ірина: Найбліжча наша мета і прогноз — надолужити в тій галузі, яка не зовсім від нас залежить — у виробництві дизайнерського одягу. Через UFW проходить дуже багато інформації, але наша місія — займатись саме такими глобальними речами.

Є така парадоксальна ситуація: Україна шиє для всього світу, але не для себе. Це питання масштабів, іноді — комунікацій, фінансової підтримки від держави та банківської системи. Але ми на шляху і рухаємось в цьому напрямку. Ukrainian Fashion Week не може бути поза економікою країни, і приємно, що UFW сприймають серйозно і до нас дослухаються.

Нажаль, в нас не було як в Італії, де 60 років тому на державному рівні вирішили, що дизайн і його «виробництво» будуть пріорітетними галузями в країні. Колись, можливо, це дійде і до нас. Це потрібно для того, щоб залишити в країні талановитих людей. І людей, які вміють працювати.

ирина данилевская

А сьогодні я зустрічаюсь з представниками Міністерства освіти, бо в індустрії не вистачає швей. Дизайнери та їх бізнес розвивається, а пошити їхні колекції інколи просто немає кому.

До речі, в нас буде Круглий стіл з Міністерством економічного розвитку і торгівлі під час Ukrainian Fashion Week. Я не люблю імітацію діяльності (посміхається). Я люблю конкретні кроки. І мені приємно, що під час UFW Міністерство та Посольство Нідерландів буде презентувати бізнес-посібник «Експорт одягу та взуття до країн ЄС». Приємно, що наша держава відкрита до цього і з нами починають співпрацювати інші країни.

SI: А що стосується ВУЗів, чи варто очікувати появу такого учбового закладу, де будуть викладати і дизайн, і fashion-менеджмент, і бізнес?

Ірина: Якщо чесно, не знаю. Ми багато обговорювали цю тему, але зараз я бачу скоріше «fashion-менеджмент» як варіант альтернативної освіти приватних структур, які швидко і оперативно реагуюють на потреби сучасності.

SI: Це пов’язано з тим, що Україна не так давно є незалежною державою?

Ірина: З тим, що модною Україна стала не так давно (посміхається).

ukrainian fashion week

SI: Але в Радянському Союзі також була мода, Будинки мод і навіть моделі, що в них працювали.

Ірина: Так, але вони працювали не за світовими стандратами. Мода вивозилась за кордон, Дім моди «Хрещатик» об’їздив весь світ – від Латинської Америки до Японії. Але вони демонстрували те, що приносило престиж державі. Ці речі ніколи не носили нормальні люди, вони були ніби картини, які вивозили на виставки.

Звичайно, Ukrainian Fashion Week не почав моду в Україні, він систематизував її і стабілізував ситуацію, показавши дизайнерам, що вони потрібні і в них, справді, є перспективи.

SI: Як багато, на вашу думку, щороку з’являється перспективних молодих імен?

Ірина: Нещодавно ми обговорювали це і прийшли до висновку, що є певний соціальний феномен, бо гучні нові імена з’являються хвилями раз на 2-3 сезони. Так в один сезон на UFW з’явились Саша Каневський, Ірина Літвинська та Ксенія Шнайдер (Марченко). А потім був рік, коли з’явилися Ліля Літковська, Олена Буреніна, Світлана Бевза. А потім сезон, і на подіумі Ukrainian Fashion Week — Наталя Каменська з Олесею Кононовою (сьогодні це бренд Lake), Артем Клімчук, Олена Пржонська, Надя Дзяк…

Ми даємо змогу молодим дизайнерам брати участь у платформі New Names, щоб зрозуміти, чи це є їхній шлях, чи ні, які перспективи розвитку бренду і так далі. У Fresh Fashion ми по кілька сезонів тримаємо дизайнерів у ніби-то інкубаторі, щоб їх бренд став сильнішим. Безперечно, нових імен має ставати все більше і більше.

Наше завдання полягає також в тому, щоб не загубити тих, хто не став дизайнером власного бренду, і залишити їх у цьому бізнесі як, наприклад, асистентів або стилістів.

ирина данилевская

SI: А як багато в вашому гардеробі речей від молодих дизайнерів?

Ірина: Небагато (посміхається). Інколи мій статус не дозволяє працювати зовсім із молодими дизайнерами. Навіть коли я спілкуюсь з журналістами і вони питають про мій гардероб, очікують від мене статусних брендів. В цьому є такий момент снобізму (посміхається). Навіть не мого.

Мені часто пропонують подарунки молоді дизанери, але я відмовляюсь, бо не хочу бути зобов’язаною. Я підтримую молодих дизайнерів в інший спосіб (посміхається).

SI: Що б вам хотілось додати напередодні першого сезону ювілейного року Ukrainian Fashion Week?

Ірина: Давайте дамо кожному дизайнерському бренду обирати свій шлях: є дизайнери, які хочуть працювати у світовому модному просторі, а є і ті, хто прагнуть одягати цю країну. Від цього останні не гірші. І той, хто прагне продаватися величезними тиражами, не кращий за того, хто хоче бачити і контролювати якість кожної речі свого бренду. Необхідно ставитись з увагою і повагою до кожного, незважаючи на те, чи написав про них Nowfashion.

Хочеться більше об’єктивності в тому, як ми оцінюємо дизайн, а в тому, чи бренд нам подобається, чи ні, нехай буде суб’єктивність (посміхається).

ufw

Автор статті: Катерина Чернецова

Фотограф: Анна Некрасова

Комментарии