Мы с мужем провели свой ханимун в Риме (все это предложение до сих пор не укладывается в голове). Возвращаться из заграницы для меня почти всегда тяжело — нужно не только заново вливаться в рабочий процесс, но и стараться на замечать три «м», из-за которых люди в принципе выезжают из Киева: маршрутки, мафы, мусор.

Но возвращаться из Рима — это совсем иное ощущение. Как будто я попала в «омут памяти» из Гарри Поттера и вынырнула новым просвещенным человеком. Поездка в вечный город больше напоминает путешествие сквозь пространство и время, а не просто преодоление нескольких тысяч километров. Великие люди, о которых я только читала, материализовались и превратили абстрактную доселе реальность в ощутимую и действительно настоящую. Например, в один из первых дней мы зашли в ближайшую базилику и узнали, что в ней проходил суд на Галилеем. В ней же стоит скульптура Микеланджело, ее же посещал Фома Аквинский и в ней же стояли мы — обескураженные и потерявшие дар речи ребята.

Рим вообще весь такой. Можно спокойно идти и споткнуться о кирпич, который старше тебя столетий на 12. Или опереться на стену, которая видела цивилизацию до христианства. Или увидеть череп святого Валентина. Или взглянуть на захоронение апостола Петра.

Римские каникулы

Передать человеческим языком свои ощущения от Рима достаточно сложно, но я постараюсь хотя бы вкратце описать, почему туда стоить поехать.

Если в любом другом городе достопримечательности — это точки на карте, то в Риме достопримечательности — это вся карта. Почти на каждой улице стоит если не костел, то хотя бы часовня, в которой обязательно есть пара-тройка величайших экспонатов в истории. Тут Караваджо, там Беллини, здесь Ботичелли, тут Рафаэль. Почти все церкви действующие, можно заходить в любую, главное — прикрыть плечи и разговаривать шепотом. Про убранство церковных интерьеров я вообще молчу — золото, мрамор, роспись, колонны античных храмов, мозаики — как будто все это происки самой подкованной нейросети, а не рук простых смертных. можно быть десятикратным атеистом, но заглянуть в старейшие здания с такой особенной безмятежной атмосферой нужно обязательно.

Римские каникулы

В Риме много музеев, совсем не обязательно специально искать их на карте: можно случайно натолкнуться на крутую выставку просто прогуливаясь по центральным улицам. Мы с мужем так невзначай попали на выставку Бэнкси и вышли из нее (внимание) через сувенирную лавку.

В Museo Centrale del Risorgimento недалеко от колизея все время проходят выставки великих. Нам попались Альфонс Муха и, почему-то, барби. А еще в римских музеях есть бесплатные туалеты. Запомните эту информацию, она вам очень пригодится в вечном городе без общественных уборных.

Римские каникулы

Не то что бы мы намеренно искали аутентичные рестораны итальянской кухни, но с виду кажется, что в Риме кроме пиццы и мороженого больше ничего не едят. Найти заведение, где можно заказать суп почти так же тяжело, как найти конкретный переулок в запутанной сетке римских дорог. Зато в каждом дворе есть хотя бы одна фамильная пиццерия и лавка с 50-ю видами джелато.

Римские каникулы

Мы открыли для себя прекрасный мир минимаркетов Simply, где за евро можно купить банку песто и бутылку итальянского вина, а за два с половиной — нарезку прошутто и разных видов салями. Так что если надоест трапезничать в общепитах, всегда можно накрыть поляну за 5-10 евро. С другой стороны, отведать настоящую итальянскую пиццу и выпить кружку холодного Peroni на одной из улочек Рима глубоким вечером — это must do и must advise другим. Мы провернули это дело возле древнего пантеона и обелиска возрастом в три тысячи лет.

Римские каникулы

Ну десертная вишенка — Ватикан. Ватикан — это не только отдельное государство, но и отдельная трансцендентальная достопримечательность, на которую не жалко потратить целый день. Просто так туда не попасть, нужно заблаговременно покупать билеты и заказывать гида. Без гида Ватикан — это просто конструктор из картин и мрамора, с гидом — умопомрачительный портал в прошлое. Просто вдумайтесь: Сикстинская капелла, Микеланджело, Рафаэль, Ботичелли, Бернини, 148 пап, апостол Петр… а еще Дали, Фрэнсис Бэкон и Святые врата, проход через которые освобождает от всех-всех грехов. Заходишь одним человеком, выходишь совсем другим. Теперь в тебе ценнейшие воспоминания.

***

Зазвичай, більшість всього у житті можна поділити на теоретичне та практичне. Часто між цими полюсами розрив, який полягає у неможливості їх зустрічі. Коли законсервована теорія так ніколи й не трапилась. А практика відбулась без теорії.

На «ханімун» ми побували у Римі, де наша теорія об’єдналась у цілковитій гармонії з практикою. Про Рим з його наповненням ми знали з того, що нам було відомо завдяки фаховій гуманітарній підготовці. Однак, ми ніколи його не бачили наживо. До частини побаченого ми були готові, бо наші очікування принаймні супер віддалено (як виявилось), однак були сформовані. До левової частини видовищ, втім, ми готові зовсім не були.

Рим тяжко порівнювати з будь-яким іншим місцем. Рим — це навіть не місце чи місто, це цілий світ, який дивовижним чином співіснує з іншим сучасним світом, в якому ми живемо у інших географічних широтах. У Риму свій хронометраж, своя система відліку, своя тривалість, свій часовий пояс. Рим — це повністю внутрішнє місто, яке всередині себе законсервувало пам’ять й історію. Рим — місто-держава. Пóліс.

Римские каникулы

Вся внутрішність Риму — на поверхні. У нього відсутня зовнішня частина. Там нема потреби шукати історичні пам’ятки — усі вони й є оточенням тут-і-зараз. Найнепримітніший мур може виявитись колоною, що залишилась від першого прибуткового будинку римських патрицій, в якому замуровували вхід у орендоване приміщення, якщо «клієнт» переставав платити. Якщо в будь-якому іншому із відвіданих мною місць (не можу похвалитись великою кількістю відвіданих локацій, до речі), ти як тимчасовий відвідувач спостерігаєш простір, то у Римі простір спостерігає тебе з твоєю скороминучістю. І від спостережень ніде сховатись. Твій внутрішній турист плинний, а місто взагалі не піддається літочисленню. Ти за кілька днів відлетиш додому, а Рим залишиться. І вигляд в Риму такий, що, скоріш всього, залишатиметься він непорушно стояти завжди. Бо місто існувало ще тоді, коли взагалі часу не було. І, напевно, через 500 років виглядатиме без особливих змін. Магія.

14

Рим — це коли усе тут-і-зараз. Це вертикальне співіснування усіх людських і навіть божественних часів. Суцільний dasein, коли разом з тут-буттям відбувається й колись-буття. Перебуваючи тут мимохіть, співставляєш у один логічно-візуальний ряд усі ті фраґменти знань, якими коли-небудь володів, і відчуваєш нескінченну секвенцію й наповнення. І доповнення. Усіма багатствами навколо себе: архітектурою, розписами з музеїв Ватикану «найбільших з великих», співбуттям язичництва й християнства, сучасності й щемливого спадку романтичної минувшини, із якої кожен римлянин заввиграшки може прослідкувати корені своєї фамілії. Кожного дня до готельного номера ми повертались «наповненішими», ніж вранці, коли виходили на шпацер. У Римі містифікації розвінчуються й зникає грань між «я читав про це» чи «так, мені про це казали». Воно усе наяву. І ти — носій побаченого.

Коли у Римі, то поводься як римлянин. За тиждень у вічному місті ми, вважаю, хоч і короткочасно, але стали римлянами. Як мінімум, поверховими: засмагли, говорили усім перехожим «buongiorno » й «ciao», їли щодня найрізноманітніші морозива (таких смаків, що й годі було придумати), пили вина, ласували болонську-прошутто-салямі, й місцеві страви. Я спробував найсмачнішу в світі лазанью у ресторані, де ми грілись після дощу, що застав нас на пагорбі з видом одразу на 3 держави: Рим, Ватикан і державу мальтійських лицарів (третю неформальну державу на територію Риму). В той же час виявилось, що Настя готує значно смачнішу карбонару, ніж ми куштували в Римі. Ну але, можливо, просто не пощастило з місцем. Закладами харчування керують сім’ї, де малеча розносить замовлення, дідо з бабцею щедро накидають тобі обраних страв, а вуйко відкриває холодну пляшку «Peroni» й зичить «смачного».

Римские каникулы

Ми стоптали порядку 120 чи 130 кілометрів й випили бозна-скільки римської води. Нею неможливо напитись. Ми, до речі, пили воду із найдавнішої водопровідної системи світу. Без пляшки холодної води у Римі ні ногою на вулицю: у дні нашого візиту стояла немилосердна спека. Благо, фонтани з питною крижаною (дійсно крижаною) водою стоять кожні кілька кілометрів. Також тут неможливо набрати зайві вуглеводи, бо не можна схаменутись й перестати ходити. На римських тісних вуличках хтось співає оперну партію, і з відкритих ставнів із п’ятого поверху долинає чиясь гра на фортепіано. Рим культурний до божевілля. Нічний Рим — це взагалі окрема історія, яка також обов’язкова до перегляду.

Римские каникулы

Ми обійшли довкола Ватикан, здійснили таку собі хресну ходу. Побачили склеп Рафаеля у Пантеоні. Бачили череп того самого святого Валентина, день якого зараз стало так популярно святкувати. Отетеріли від собору святого Петра, де й побачили місце його поховання (ні, ви собі уявляєте, що Петро — це один із апостолів Ісуса?!), під підлогою якого поховано, якщо не помиляюсь, понад 140 пап. Бачили фонтани при в’їзді на Палатін, з яких колись текло червоне й біле вино. Спостерігали вигляд першого стадіону в сучасному сенсі слова, обік золотого дому Нерона (а у музеях Ватикану бачили статую Геракла, що там колись стояла). Бачили будівлю, підозріло схожу на Колізей, але на 70 років старшу. Ходили по мозаїці 3 ст. до нашої ери. Бачили арку Тита й фантазували над тим, як же ж виглядав Акрополь, коли його архітектурний ансамбль був цілий. Були у соборі, де чинили суд на Галілеєм, а Тома Аквінський любив там збиратись з думками. Задирали голову догори й із роззявленим ротом дивились на стелю Сікстинської капели. Були у музеї Боргезе, з якого почався Лувр.

А окрім того, випадково потрапили у Римі на виставку Бенксі, і не випадково на виставку Альфонса Мухи.

Римские каникулы

У Римі все більш, ніж чудово. Якщо й згадати якісь проблеми — то хіба з публічним інтернетом й туалетами. Якщо останні можна ще знайти у музеях, то щоб викласти чергове фото у Instagram треба добряче пошукати місце. До речі, у римських парках літають зелені папуги, які ні на мить не стихають. А на Piazza del popolo ваше джелáто може вкрасти чайка. А із шишок, що ростуть на височезних римських ялицях, роблять усіма улюблене песто. Італійці дуже балакливі. Збіса стильні, при чому чим старші, тим сміливіше вдягнуті (особливо жінки).

Зрештою, наш список може тривати далі й далі. Вічний Рим — це нескінченний потік вражень. Він віддушина краси й красивостей: історичних, архітектурних, релігійних, природних, людських.

Хочешь стать частью проекта? Напиши нам

Комментарии