Інтегрувати танець у фільм так, щоб вийшло щось більше за шаблонний мюзикл, — завдання специфічне й непросте. Виокремимо серед різних спроб два кінематографічні етюди про найбільш пристрасний танець, де кожен порух є вагомим, а їх цілісність є  особливою мовою. Тут усе існує за хореографічними законами, але це не просто відзняті постановки, це фільми, що намагаються вийти за межі самих себе, знайти нові виражальні засоби та достукатись до недоступних емоційних глибин всередині глядачів.

“Криваве весілля” Карлоса Саури (1981, Іспанія) — перша стрічка з його трилогії фламенко, базована на драматичній поемі Лорки. Показана одна-єдина репетиція, та це не просто формальна документація, а самобутня пристрасна історія любові й помсти. Саура так монтує фільм, що виникає враження ритмічного співіснування з героями-танцівниками. Крім того, їхнє переживання вистави інтенсифікується для глядача через гру тіней, силуетів і дзеркал.

Кровавая свадьба, Саури, танго

Геній постановника Антоніо Гейдса ніяк не конфліктує з баченням режисера, а інвестує у свіжий візуальний досвід, у той кінематографічний шлях, що для більшості лишається маргінальним, занадто естетським чи ще бозна-яким. Тут Саура відкривав світ танцю і для себе самого, і для глядачів, звівши танець на вищий щабель пристрасті, самовіддачі й візуальної насолоди.

“Уроки танго” Саллі Поттер (1997, Велика Британія) — гранично особистий фільм, де режисерка ніби переказує історію власної закоханості: в людину і в танець. Розібратись остаточно, чиї стосунки зображені, неможливо; чи це перенесені з реальності режисер і хореограф, що змагаються за свій вік і творчу сферу, випробовують можливості власної пристрасті, чи це вигадані для фільму персонажі, що виборюють одне в одного почуття й амбіції, чи це уособлення двох різних культур і модусів світосприйняття, що заздрять одне одному та у свій спосіб намагаються переформатуватись, долучитись до незвіданого, відчути щось нове в собі…

Уроки Танго, Салли Поттер, танго

Тут міцно змішалось особисте з універсальним, чуттєве з практичним, сенсорне з вузіальним — здається, що кожен поворот і доторк приймаються гладачем на себе, бо так легко Саллі Поттер впускає у власний досвід. Вона боїться, що виглядає нетипово й недолуго на екрані, але розуміє, що ніхто інший не втілить цю історію з усіма нюансами; вона переносить реальний епізод спонтанної відмови від готового сценарію заради напівбожевільної ідеї танцювальних зйомок — і ці життєві двозначності, такі крихкі й піддатливі і такі впізнавані у своїй непевності, роблять “Уроки танго” чимось більшим за звичайний кіноперегляд. Різнопланові досвіди, що сплелись у фільмі, та відмова приховувати сумніви, випинання на поверхню хиб і неточностей створюють багатовимірну картинку, в якій можна шукати уривки себе і своїх реакцій, а можна і дистанційовано сприймати красиву історію, та в будь-якому разі не відчужуючись до кінця, а відчуваючи себе рухомою частиною показаного.

Автор статті: Анастасія Осипенко

Хочешь стать частью проекта? Напиши нам

Комментарии