Жіноча “емоційна нестабільність” — кліше, присутнє в кіно надто часто. Не будемо вдарятись у фемінізм, а згадаємо найвправдивіші фільми про істеричок.

“Жінка під впливом” (Дж. Кассаветіс, США, 1974)

Фактично всі ролі Джини Ровлендс у фільмах Кассаветіса — це надривні, ніким не сприйняті, розчаровані у своєму соціальному статусі й приватному житті особи. Тут це особливо виразно, “Жінка під впливом” — історія про незрозумілу тотальну загубленість самої себе. Тихе сімейне життя стає надривним і неадекватним — без видимої вагомої причини. Жінку, що емоційно не може впоратись зі своїми обов’язками (дружини, матері, домогосподарки), засуджують ледь не всі, а потуги близьких врятувати ситуацію часто зводять усе до нових крайнощів і зривів. Героїня переборює своє існування в замкнутому колі усталених моделей поведінки — і це здатно розбити глядачам серце. Її бояться залишати з власними дітьми, а чоловік, намагаючись щось зберегти, вдається до сумнівних кроків. Щемлива історія про затисненість у колі нав’язаних чинників впливу, про неоднозначність сімейних стосунків, які постійно потребують щирих емоційних інвестицій, про похибки суспільної моралі. Словом, про все, що так влучно вміє показувати Кассаветіс.

женщина под влиянием

“Оголений поцілунок” (С. Фуллер, США, 1964)

Після “Шокового коридору”, що став візитівкою режисера, Фуллер знімає ще один нетиповий нуар про пошуки нового життя. Героїня ніяк не може позбутись минулого та відповідно руйнує спроби пристосуватись до нового місця, способу життя й власного образу. Крім того, вона зіштовхується із прецедентною жорстокістю й завуальованим свавіллям — і безсилля перед ситуацією та мимовільна включеність у неї руйнують героїню вкрай, розриваючи всі нитки, за які можна було б схопитись. Феноменальні зйомки близьким планом і впізнаваний фуллерівський стиль, що подекуди здається занадто викличним чи недоречним, тримають напругу якнайкраще.

обнаженный поцелуй

“Найважливіше — кохати” (А. Жулавскі, Франція, 1975)

Перший французький фільм Жулавскі — неймовірно надривний. Тут є почуття, які не потребують притомних пояснень, і так впевнено акцентується на цій непроясненості, що це може спантеличувати. З одного боку, це дуже проста історія про всім зрозумілі речі (власне, про те, що найважливіше — кохати), з другого ж  — хаотична і депресивна драма, в якій зовсім немає любові, а все важливе розпилене в якихось непевних розхлябаних рухах і вчинках. Акторське середовище, саме по собі неспокійне, як постійний простір сумніву й надмірної екзальтації емоційно виснажує головну героїню. Навіть коли вона здається виважено спокійною, ми розуміємо, що це далеко не так. Фотохудожник, на якому, власне, замкнута нервова історія цього фільму, легковажно носить незрозумілі тягарі минулого, вимушений сплачувати борг знімаючи порнографічні картинки, і всі його реакції провокують істерію розростатись далі й далі, зачіпаючи людей поруч і ламаючи їхні життя.

главное - любовь

“Три жінки” (Р. Олтмен, США, 1977)

Дві жінки співіснують у рамках нерівності: одна обожнює другу, намагається бути схожою на неї та виводить із себе піддатливою й улесливою поведінкою. Та в якийсь момент усе міняється і ролі змішуються.. Майже сюрреальна картина, що намагається вихопити саму природу жінки й жіночих стосунків, структурно й візуально нагадує сновидіння, в якому легко заплутатись. Неповторна екранна пара Сіссі Спайсек і Шеллі Дювалл блискуче втілили неоднозначні образи, що губляться самі в собі, у власних неконтрольованих змінах. Очевидно, найдивніший фільм Олтмена, така собі американська версія “Персони” Бергмана зі своїм антуражем та іграми ідентичностей.

три женщины

“Жінки на межі нервового зриву” (П. Альмодовар, Іспанія, 1988)

Ранній Альмодовар — не той експлуататор теми трансгендеру й транссексуальності, яким знаємо його сьогодні. Він вивільнив для іспанського кіно новий шлях, демонструючи на екрані парадоксальну реальність і заграючи з формулами масової культури. Завжди ставлячи в центр уваги жінок, у “Жінках на межі нервового зриву” режисер встигає розповісти безліч історій, втиснувши в маленький простір багато героїнь, кожна з яких ділиться проблемами, розігруючи сценки і влаштовуючи клоунаду. Жінки тут переживають свою беззахисність із показовою легкістю та влаштовують розправи із непідробним запалом. Істерички, зрештою, ніколи не виглядали в кадрі так красиво.

женщина на грани нервного срыва

Автор статті: Анастасія Осипенко

Хочешь стать частью проекта? Напиши нам

Комментарии