Паоло Соррентіно в останньому фільмі нахабно зіштовхує юність зі старістю, щоб укотре показати, що вічним не буває нічого — навіть найвеличніше. Виділяємо найцікавіші стрічки про такий неприємний і невідворотний процес, як старіння.

“Прем’єра” (Джон Кассаветіс, США, 1977)

Це історія про те, як бродвейська постановка незаплановано змінювалась, вступаючи в конфлікт сама із собою. Головна героїня — успішна акторка, що більше за будь-що боїться власного старіння. Вона має грати жінку, занадто схожу на себе — зокрема в цьому неконтрольованому страхові, та через це що є сил опирається ролі. Вона починає імпровізувати, підпорядковуючи дійство собі та власним позасценічним проблемам. Таке свавілля викликає протилежні реакції, але якщо театральні глядачі всередині фільму можуть або приймати гру, або дратуватись, то з екрану нам видно більше, перед нами стоїть нещасна жінка, що вже закинула пошуки способів себе полюбити і прийняти. Перенасичена закулісними інтрижками та бездіяльними чоловіками, заморена від постійних масок і ролей, вона дошукується правди про себе саму руйнівним шляхом: ставлячи під загрозу важливу постановку. Божественна Джина Ровлендс була народжена для таких фільмів.

opening night

“Міраж” (Жан-Клод Гіге, Франція, 1992)

Це ніби камерний варіант проживання fin de siecle, особиста історія з передчуттям смерті, сповненим романтичного піднесення. Випадкова закоханість у молодого хлопця стає порою нового цвітіння для зрілої жінки. Хоч і затиснена в умовностях і упередженнях, вона насолоджується моментом нездійсненності, романтизує дійсність та вірить у власне переродження, нову фазу жіночності. “Міраж” — наративно простий фільм із повсякденними сценами та звичайними діалогами, але в ньому є особливий доторк незрозумілої туги, ледь помітне напруження. У найщасливішій точці мрійлива історія обривається та всі тужливі попереджувальні акценти збиваються докупи. Ніжний і сумний фільм про красу, вік і смерть.

Мираж

“Сум Вероніки Фосс” (Райнер-Вернер Фассбіндер, ФРН, 1982)

Вероніка Фосс — акторка, що болісно прощається зі славою та перебуває в клінічно депресивному стані. Все стилізоване під типовий американський нуар, але окремі маркери не дають забути, що події стосуються нацифікованих кіностудій та повоєнної німецької травми, на фоні якої особисте згасання яскравої жінки виглядає ще нікчемнішим.

veronika voss

“Звільни місце для завтра” (Лео МакКері, США, 1937)

Попри моду на фільми про старі подружжя, ця стрічка залишається найзворушливішою історією серед подібних. Тут порушуються проблеми сімейних стосунків, провалля між поколіннями та близькості в парі з тією непідробною легкістю, на яку здатні тільки найкращі зразки старого Голівуду. Емоційно виснажлива, але не надривна історія про вічне.

make way for tomorrow

“Гарольд і Мод” (Хел Ешбі, США, 1971) та “Герантофілія” (Брюс ЛаБрюс, Канада, 2013)

Викличні й контраверсійні фільми, що зважуються і спромагаються показати любовні стосунки між людьми з критичною дистанцією у віці. Обом режисерам — якими б різними вони не були — вдалось схопити живі та щирі почуття, логічно вклавши їх в екранний простір. Тут є доречні жарти та ліричні моменти, є динаміка та розвиток стосунків, є зіткнення інтимного з соціальним — і ніщо не видається огидним чи дивним, хіба що по-хорошому дивакуватим.

harold and maude

Автор статті: Анастасія Осипенко

Хочешь стать частью проекта? Напиши нам

Комментарии