Міранда Джулай прийшла в кіно з арт-перфомансів і вже з першої художньої стрічки закохала в себе публіку та критиків (4 призи з Каннського кінофестивалю, включаючи Золоту камеру за найкращий дебют). Вигадлива дивачка продовжила хвилю незалежного американського кіно в зворушливо “жіночному” напрямку, який пізніше став трендом завдяки Ліні Данем (яка, до речі, товаришує з Мірандою).

Може здатись, що режисерка “Я, ти та всі, кого ми знаємо” (2005) — це Тодд Солондз у спідниці: бачимо так само паліндромний світ, колаж із мікроісторій, де збочення межує з одкровенням і ніжність — із непорозумінням. До того ж, Міранда відразу ризикнула, сміливо поставивши саму себе на головну роль — дивакуватої самотньої жінки, що мріє бути художником. Її потуги звернути на себе увагу та нав’язування своєї компанії незнайомому продавцеві зі взуттєвого магазину — до того смішні й недолугі, що глядачеві, здавалося б, не залишається нічого, крім жалості та роздратування. Але все не так просто: в цих майже надривних (героїня без запрошення сідає в автівку незнайомця) чи ідіотських (в магазині вдягає на вуха шкарпетки) моментах криється щось таке просте й зрозуміле, що і є ключовою перевагою подібних фільмів (де всі чудернацькі й непривабливі боки життя звичайних людей подані без ухилянь чи коректур і без перебільшень чи узагальнень).

Міранда Джулай

“Я, ти та всі, кого ми знаємо” — одна з тих стрічок, де кожен персонаж опосередковано виявляється втягнутим в загальну картинку, де в кожній мікроісторії є своє “я і ти”. Композиційна стрункість — перевага Міранди Джулай, яка дозволяє швидко втягнути глядача у змальований світ. І яким би іронічним він не був, кінцеві акорди вкладаються в маленький хепі-енд (подарований ніби авансом), витриманий у по-хорошому жіночому дусі.

У наступній повнометражній роботі “Майбутнє” (2011) Міранда звужує коло “всіх, кого ми знаємо”, зосереджуючись на стосунках всередині однієї пари. Крім того, вона радикально змінює прийоми, долучаючи фантастичні елементи, озвучуючи репліки кота та відмовлячись від послідовності й логічності свого першого фільму. “Майбутнє” виявилось не надто вдалою спробою режисерки в новому жанрі, але в ньому є впізнавана прискіпливість до дрібних побутових і почуттєвих деталей. Описуючи ситуацію на межі з абсурдом (безамбітна пара вирішує завести хворого кота і разом із тим віднайти сенс власного життя, повністю поринувши в його пошуки, кинувши роботу та піддаючись на випадкові авантюри), Міранда Джулай передає багато справжнього: самотність у стосунках, паралельне клацання ноутбуком, що з’їдає живе спілкування, лінь і відсутність мотивації, що виростають від нудної роботи чи невміння ставити цілі… Можливо, не всі тонкощі тут помітні — через хаотичне протікання часу, настроєві збивки то на надприродні здібності, то на ліричні монологи кота; але вони точно складають сильний бік режисерки та окреслюють її художнє мислення.

будущее

У 2014 році в рамках проекту жіночих фільмів, ініційованого Miu Miu, Міранда зняла короткометражку про нею ж створений мобільний додаток, що дозволяє передавати текстові повідомлення вербально (смс-ка йде не до отримувача, а до людини поруч, що зможе її озвучити). Крім того, Міранда Джулай успішно випускає збірки оповідань та комунікує з прихильниками в самоіронічних акаунтах соцмереж. Хтозна, чим вона дивуватиме в майбутньому.

short

Автор статті: Анастасія Осипенко

Ілюстрація: Nicorako

Хочешь стать частью проекта? Напиши нам

Комментарии