У світі кіно є священні постаті, ікони стилю та справжні Атланти, на чиїх плечах тримається висота кіномистецтва. Одним з таких є Мікеланджело Антоніоні — без перебільшення один з найвидатніших режисерів в історії світового кіно.

michelangelo-antonioni-cineaste

Антоніоні залишив вагомий творчий спадок: понад 30 фільмів, серед яких є як і художні, так і документальні стрічки. Його фільми стали одним із визначальних моментів у розвитку  авторського кіно, отримали понад 50 різних кінематографічних відзнак, серед яких головні нагороди найпрестижніших кінофестивалів — Каннському, Берлінському та Венеціанському. Внесок режисера у розвиток кінематографу складно недооцінити. Він був одним із тих, хто значно розширив можливості мови кіно, збагатив засоби кінорежисури та техніки монтажу.

74091--50557263--ud738f

Перші кроки

Майбутній класик розпочинав торувати свій шлях до вершин стежкою кінокритики, але згодом жага до режисури перемогла, і Антоніоні замість ручки взяв до рук кінокамеру. Навчання у кіношколі, робота асистентом режисера у самого Марселя Карне, участь у написанні сценаріїв до стрічок Роберто Росселіні та Джузеппе де Сантіса — все це не минуло даремно. У 1950 році 38-річний режисер дебютував з художнім повнометражним фільмом «Хроніка однієї любові». Детективна історія про трагічне та сповнене таємниць минуле пари двох колишніх закоханих, випадкова зустріч яких через роки розлуки запалила іскру минулих почуттів, отримала схвальні відгуки та привернула увагу кінематографістів до молодого дебютанта. Ранні стрічки режисера були зняті у традиціях неореалізму — панівної течії в італійському післявоєнному кінематографі. Щоправда, Антоніоні зменшив значення соціальної та побутової проблематики, яка була важливою складовою неореалізму. Натомість виставив на передній план внутрішній світ персонажів. Згодом кінокритики назвуть це «внутрішнім неореалізмом», а Антоніоні закладе творчий фундамент для своїх майбутніх стрічок.

Хроника одной любви

В авангарді розвитку кіномови

Антоніоні виробив унікальний режисерський стиль та вніс вагомий внесок у розвиток нових форм відображення дійсності та розгортання оповіді засобами кінематографу. Однією з найхарактерніших особливостей стрічок режисера є те, що роль рушійної сили розкриття авторського задуму виконують не діалоги між персонажами, а символізм візуальних та звукових образів, рухи камери та техніка монтажу. Ознакою режисерського стилю також є довгі плани, повільний темп розгортання оповіді та ретельно вибудовані мізансцени. У стрічках є приклади вишуканих пейзажів, природних ландшафтів, урбаністики та архітектури міста. Для прикладу, зйомки фільму «Професія: репортер» проводилися у мальовничих місцях Чаду, Алжиру, Мюнхену та Барселони. «Забріскі-пойнт» знімали в околицях однойменної місцевості у Долині Смерті, а «Фотозбільшення» наповнений пейзажами гедонічного Лондону 60-х.

74091--50557190--u35c4e

Профессия: репортер

Забриски Пойнт

Забриски Пойнт

Режисер у стрічках виступає то дослідником фізичної дійсності, який ретельно закарбовував на кінокамеру життя у всіх його проявах, то художником, яку цю дійсність створює. Наприклад, у стрічках «Червона пустеля» і «Фотозбільшення» він експериментував з кольором у кадрі. Під гарячу руку метра потрапили дерева, трава і знімальна група, яка все це мала перефарбовувати.

michelangelo-antonioni-red-desert

red-desert

фотоувеличение

фотоувеличение

Поезія відчуження та некомунікабельності

Якщо проводити асоціації з літературою та філософією, то тематичні та ідейні пошуки Антоніоні були близькими до екзистенціалістів. Саме на хвилі популярності цього напряму філософії до режисера причепився ярлик про «поета відчуження та некомунікабельності». Це було зумовлено виходом таких ідейно схожих стрічок про самотність та відчуження людини у суспільстві як «Крик», «Пригода» , «Ніч», «Затемнення» та «Червона пустеля».

крик

пригода

Дослідник людської душі Антоніоні не боявся виставляти на огляд глядача всі вади людини та безглуздість суспільних забобонів. Тому крізь всю творчість режисера червоною ниткою проходить проблематика самотності, духовного омертвіння, байдужості та черствості, емоційної втоми, занепаду суспільних цінностей, розчарування у пошуках ідеалів та сенсу життя. Квінтесенція цих ідей зосереджена у так званій «триології відчуження», яку утворюють стрічки «Пригода», «Ніч» та «Затемнення». З «Пригоди» розпочалося тріумфальне сходження Антоніоні до висот кіно, яке було скоріше тернистим, аніж уквітчаним трояндами. У 1960 році під час прем’єри фільму на Каннському кінофестивалі Антоніоні був привселюдно освистаний обуреною та невдоволеною публікою. Нещадно розкритикувала фільм і значна частина кінематографістів. Попри такий «теплий» прийом, журі Каннського кінофестивалю нагородило Антоніоні спеціальною нагородою за новаторство у кіномові.

ночь

затмение

Головними героями «триології відчуження» є переважно представники верхівки середнього класу та інтелігенції. Антоніоні з вивіреною акуратністю та точністю вправного душевного хірурга досліджує їхні душевні поневіряння та страждання, змушуючи глядача зануритися у світ загадкової людської душі. Все це блискуче закарбовується на кіноплівку за допомогою незвичних операторських планів, рухів кінокамери, ретельно продуманих мізансцен на тлі спустошених природних та міських пейзажів.

ночь

затмение

Антоніоні поталанило співпрацювати з неперевершеними акторами, які були справжніми майстрами своєї справи та зірками світової величини. Марчелло Мастрояні, Жанна Моро, Ален Делон, Джек Ніколсон, Марія Шнайдер — від споглядання на ці імена захоплює дух та паморочиться у голові. Прекрасний акторський ансамбль вдалося зібрати Антоніоні у фільмі «За хмарами». Пропозицію режисера прийняли Джон Малковіч, Софі Марсо, Фанні Ардан, Венсан Перес, Жан Рено та знову-таки Марчелло Мастрояні з Жанною Моро. Класик не боявся співпрацювати і з непрофесійними акторами. Наприклад, у фільмі «Забріскі-пойнт» головні ролі виконали Марк Фрешетт та Дарія Халпрін, які до цього не мали досвіду зйомок у кіно. Особливе місце у творчості Антоніоні належить Моніці Вітті — вічній музі режисера. Моніка стала справжнім уособленням обличчя відчуження, холодно-самотній погляд якої завжди безжалісно проникав у душу глядача. Варто зауважити, що першим досвідом співпраці Моніки з режисером був дубляж у стрічці «Крик». Згодом кар’єра Моніки стрімко набрала оберти і вона виконала головні ролі у таких важливих для Антоніоні фільмах як «Пригода», «Ніч», «Затемнення» та «Червона пустеля». Останнім спільним досвідом роботи режисера зі своєю музою стала стрічка «Таємниця Обервальду». Їхні стосунки навіть переросли у досить довготривалий шлюб, який, як у і стічках метра, так і не став вічним.

моника витти

74091--50557208--u0df3b

Звук

Антоніоні не був прихильником музичного супроводу візуального ряду. На його думку, це лише відволікало увагу глядача від авторської ідеї. Однак не варто вважати, що він нехтував можливостями звуку. Фільми Антоніоні насичені звуковими та шумовими образами, які покликані на рівні з зображенням та діалогами допомогти глядачу зрозуміти суть режисерського задуму. Прекрасним прикладом цього є «Червона пустеля», у якій психологічний стан дискомфорту головної героїні підсилюється звуками роботи важких механізмів у індустріальному місті.

Антоніоні мав прекрасний музичний смак. Якщо він і запрошував композиторів та виконавців до співпраці, то це були гідні люди свого часу. Для нього писали музику Pink Floyd, The Rolling Stones, Grateful Dead, Гербі Генкок, Джованні Фуско, Боно, Джон Фокс, Адам Клейтон, Ван Моррісон, Патті Пейдж, Джеррі Гарсія, The Kaleidoskope, The Youngbloods. У стрічці «Фотозбільшення» The Yarbirds виконали камео і зіграли в нічному клубі одну зі свої пісень, а Джеф Бек демонстративно зламав свою гітару. Варто зауважити, що Антоніоні встиг застати той історичний момент, коли у The Yarbirds одночасно грали такі видатні гітаристи як Джиммі Пейдж та Джеф Бек. Через декілька місяців Бек покине колектив, а Джиммі, після остаточно розпаду The Yarbirds, створить новий гурт, який затьмарить славу попереднього. На місці The Yarbirds могли опинитися The Who, The Animals, Velvet Underground, але через різні обставини Антоніоні зупинився саме на The Yarbirds.

tumblr_mu2zbdyjsw1rxxco0o1_1280

Культовий фільм для культури хіпі 

Після міжнародного успіху та світового визнання Антоніоні вирішив прийняти пропозицію від продюсерів та зняти декілька стрічок для англомовної аудиторії. Результатом цього стали такі фільми як «Фотозбільшення», «Забріскі-пойнт» та «Професія: репортер», які утворили так звану «англомовну триологію».

ZP_22

Як Антоніоні у «англомовній триології» не намагався позбутися статусу «поета відчуження та некомунікабельності», йому це не вдалося. Його герої знову переповнені душевними стражданнями та поневіряннями, відчувають себе самотніми та спустошеними, відчувають власне безсилля та тікають від суспільства.

tumblr_le9e33M6f21qfd2e5o1_1280

У «Забріскі-пойнт» Антоніоні відтворив дух студентських протестів 60-х, які бунтували проти тогочасного суспільного устрою та суспільства споживання. Більшість композицій для стрічки написав культовий гурт Pink Floyd. Окрім Pink Floyd, у фільмі також лунають пісні Grateful Dead, The Rolling Stones, Патті Пейдж та Джеррі Гарсії. Тож зовсім недаремно, що хіпі з таким захватом сприйняли фільм.

Zabriskie-Point-788x1024

Сюжет стрічки «Забріскі-пойнт» розгортається навколо Марка та Дарії. Марк — молодий бунтівник, учасник студентських протестів, який змушений переховуватися від правопорядку (у зв’язку з несправедливим звинуваченням у вбивстві поліцейського). Дарія — працівниця рекламної компанії, яка тікає у спустошенні землі Долині Смерті від суєти великого міста. Вони випадково зустрічаються у пустелі Забріскі-Пойнт, у якій і знаходять втрачений душевний спокій та швидкоплинні миттєвості щастя. У цьому вже відчувається атмосфера певного розчарування в ідеалах молоді 60-х. Коли революційний запал бунтівної молоді потроху став спадати і бунтарі, не без розчарування, почали розуміти, що жодної цілковитої свободи не існує, а всі спроби глобально щось закінчилися поразкою, то запал і енергія бунтарства почала розсіюватися у наркотичних випаровуваннях та втечах від суспільства, що і знайшло своє відображення у сюжетній лінії стрічки.

Антоніоні помер 30 червня 2007 року. В останні двадцять років свого життя режисер тяжко хворів: давалися в знаки наслідки інсульту та спричиненого ним паралічу. Навіть у такому стані він ще встиг зняти свій останній фільм (у співпраці з Вімом Вендерсом) «За хмарами» та декілька короткометражок.

за облаками

Коли переглядаєш фільми Антоніоні, то розумієш, що нагороди, визнання, слава — це тільки тінь  від могутньої постаті режисера. Вся ж велич зосереджена у його стрічках. Коли після смерті митця його твори не тільки не забуваються наступними поколіннями, а продовжують жити власним життям, здобуваючи з роками все більшу вагомість та актуальність, слугуючи людям невичерпним джерелом натхнення, то це називається мистецтвом. В кінематографі це називається магією кіно.

tumblr_mhze81BT2T1r1p7nfo1_1280

original

Автор статті: Андрій Куранда

Хочешь стать частью проекта? Напиши нам

Комментарии