Вибудувати цікавий сюжет, зосередивши всю дію в одному місці, — завдання непросте. Інколи це спрацьовує провально, але є чимало фільмів, де закритий простір вдало конденсує атмосферу.

Перше, що спадає на думку, — беззаперечна класика, “Хто боїться Вірджинії Вульф?” (США, 1966). Молодий дебютант Майк Ніколс зіштовхує зрілу пару з молодою, щоб кожна з них відкрила всі тріщини й недомовки, які намагалась приховати. Майже безперервно все тримається на істеричній ноті; і сам фільм, як і його персонажі, проходить різні стадії сп’яніння, у гіркоті фіналу сягаючи ледь не мудрої виваженості. Певною мірою — такі собі “Сцени з подружнього життя” по-американськи: більше інтриги, ще більше діалогів, ще більше відчаю. Додайте неперевершений акторський квартет — і ви вже так само всередині цієї історії, а страшніше Вірджинії Вульф нічого немає.

фільми в замкнених просторах

З’ясовування стосунків між двома парами складає основу також “Різанини” Романа Поланскі (США, 2011). Знову адаптація успішної п’єси та прекрасний акторський склад. Звичайну формальність, розмову про шкільний конфлікт своїх дітей, герої перетворюють у безкінечний лабіринт словесних ігор, і зайвих, і вкрай необхідних. Багато разів хиткий консенсус, який щойно знаменував логічне завершення балаканини, розпадається від найменшого необережного поруху, — і все починається наново, бога різанини прогнати не так легко, як здавалось.

фільми в замкнених просторах

Ще одна істерична й сумна історія — двох літніх акторок, що вимушені жити разом, страждаючи від того, що молодість та успіх не повернуться. “Що трапилось із крихіткою Джейн?” Роберта Олдріча (США, 1962) — драма з присмаком трилеру, в якій дві години мучатимуть одна одну зірки золотого Голлівуду Джоан Кроуфорд і Бетті Девіс. Сюжет не базований на їхніх біографіях, але виявляється багато в чому близьким. Навіть занадто: кінодіви терпіти одна одну не могли та підставляли на знімальному майданчику що було сил і фантазії.

фільми в замкнених просторах

Закривши людей у будинку, можна зачепити безліч особистих історій, а можна взяти більший масштаб, як Луїс Бунюель із традиційними нападками на буржуазію в картині “Ангел-винищувач” (Мексика, 1962). Вечірка обертається на фантасмагорію, коли гості виявляють, що просто не можуть вийти з приміщення. Сюрреальна сатира на ізольованість вищого класу від решти світу не скочується ні до рівня соціальної драми, яких знімається багато, ні до ситуативної комедії. Абсолютний must-see!

Інша можливість — свідоме ув’язнення персонажів у стінах власного помешкання. Йоргос Лантімос, хіт цьогорічних фестивалів, раніше порвав публіку “Іклом” (Греція, 2009). Як розвалюється батьківська утопія позбавлення дітей контактів із зовнішнім світом — неабияке видовище. Жорстока абсурдистська трагікомедія — ніби провокативне дослідження на вічну тему батьків і дітей, або і спроба проілюструвати філософські тези про табу, ритуали, замкнуті системи і т.п.

фільми в замкнених просторах

Усе може бути не так похмуро: фільм-розмова від Луї Малля розвінчує можливе упередження, що зняти бесіду двох друзів за трапезою — нудно. “Моя вечеря з Андре” (Франція, 1981) — це не просто цікавий діалог, а свіжий кінематографічний досвід, повний відкриттів і несподіванок. Тут немає хитрих поворотів чи істерик, усе мінімізовано до непристойності — та при цьому глядач встигне багато над чим замислитись і з чого посміятись. Хоч більшість фраз виглядають не надто адекватно поза контекстом, фільм усе одно хочеться розтягти на цитати.

фільми в замкнених просторах

Автор статті: Анастасія Осипенко

Хочешь стать частью проекта? Напиши нам

Комментарии