“Человек подобен столяру: столяр живет, живет и умирает, и человек – тоже.”

Шолом-Алейхем

Фестивальний понеділок видався інтенсивним — і конкурсні, і спеціальні покази вражали і не залишали байдужим. Детальніше про дві стрічки, що виборюють головний приз:

“Пісня пісень” — третій фільм Єви Нейман, лірична кінооповідь, базована на творах Шолом-Алейхема. Різні сюжети не відокремлені, а вплетені в історію однієї родини, одного персонажа й одного почуття. Герою-наратору надається багато ваги, бо всі події розгортаються саме з його дитинної — і у фіналі трохи зрілішої — подачі. Мрійливий хлопчик вбудовує себе та все навколо в поетичні казочки, а пейзажі, інтер’єри, деталі та погляди, не опираючись, вписуються в його вигадки. Так оповідь підкуповує щирістю й наївністю, створює комфортне тло, де через чужі емоції глядач розглядає свої.

  песня песней

Цупкі фрази з прози Шолом-Алейхема втілені обережно і влучно, органічно доповнені декораціями та костюмами. Основна лінія не перевантажена персонажами, але короткі сцени з великим скупченням людей дивують деталізацією кожного, хто потрапляє в кадр бодай мимохідь, кожне слово чи зовнішня риса виявляються частинками добре вимальованих образів. А сама лірична історія, якою б безнадійно банальною не була, залишає по собі відчуття згірклої ніжності, повертає кожному власні спогади про час, коли можна було мріяти вдовж і вшир — поки не забракне уяви. У творців “Пісні пісень” з уявою все в порядку, фільм вийшов атмосферним, правдивим, враження щільними і довготривкими.

“Ангели революції” — стрічка Олексія Федорченка про потуги радянської влади подружити із собою всі народи. Безмежний ентузіазм поданий зразу іронічно, показово театрально, водевільно. Все вирішує антураж; кожна нова сцена починається зі знайомства із самою собою — через застиглі на мить близькі та загальні плани, що обов’язково демонстративно заявляють про себе перед тим, як увійти в рух. Скидається на занадто помітне запозичення у Веса Андерсона, особливо останньої його роботи. Але якщо “Готель «Гранд Будапешт»” ми віддалено сприймаємо як красиве полотно про епоху, що віджила, де найважливішою є атмосфера часу й місця; то “Ангелів революції” сприймати як просто таку собі мальовничу та іронічну картинку складно — забагато нам відомо про насаджування радянщини. Може, не те щоб і відомо, але занадто воно сидить у нас самих. З одного боку — вибухові жарти, легковажно саркастичні, грайливо занурені в контекст, які, ймовірно, є однією з найпридатніших форм говорити про таку революцію; з другого — незрозуміле відчуття чи то ошуканості, чи то спустошеності. Спресовані на екрані в маленькі костюмовані дійства, всі події стають просто жартами. Чи чесно оперувати такою мовою в розкритті подібної теми? Питання залишається відкритим.

ангелы2

Автор статті: Анастасія Осипенко

Хочешь стать частью проекта? Напиши нам

Комментарии