Дивитись мультфільми — особливий похід у кіно, бо можна відчути, як же по-різному все сприймають діти й дорослі, як частина аудиторії заливається сміхом від найсумнішої, здавалося б, сцени, або як більшість глядачів не реагує на виокремлені вами важливі моменти. У цьому особлива чарівність анімації: вона по-своєму зачіпає дитячі почуття — ті, що з віком швидко забуваються; і дозволяє дорослим навіть у найповерхневіших казкових історійках віднайти щось суттєве для себе. Але є анімаційні фільми, візуальні й смислові пласти яких дітям не зчитати…

“Персеполіс”, М. Сатрапі, Іран / Франція, 2007

persepolis

Автобіографічна історія про дорослішання на тлі революції. Критично політичні моменти органічно вплітаються в особисте полотно спогадів; вбираючи в себе все навколо, нараторка уривками власного пошуку й самоактуалізації розповідає про повалення й становлення цілого світу. По-хорошому жіноче кіно, яке в ряді подібних вирізняється, власне, анімаційним підходом, який тут допомагає глядачеві простіше й легше вжитись у розказане.

“Сіта співає блюз”, Н. Пелі, США, 2008

sita-small

Якщо чоловік втік до Індії, попрощавшись електронним листом, найкращий вихід із ситуації — зробити ні на що не схожий, дорослий та іронічний мультфільм. Епос “Рамаяни” ще ніколи не був таким кумедним і актуальним, як тут. А долучення до сакрального індійського тексту джазових мелодій створює потужний міжкультурний мікс, який не зможе залишити вас у поганому гуморі.

“9.99”, Т. Розенталь (сценарист Е. Керет), Австралія, 2008

999cv

Героя підкупила реклама книжки про сенс життя за 9.99, але замість обіцяного замовлення він отримав мануал “навчитись плавати, мов дельфін”. Тут кожен учасник своєї сюжетної лінії є частинкою розгубленого цілого; кожен дошукується цілей свого існування, притлумлюючи мрії чи забуваючи про справжнє в собі. Всі мікроісторії невибагливо сплетуться, щоб довести, що сенс життя не купиш за 9.99 і навчитись плавати ніколи не пізно.

“Мері та Макс”, А. Елліот, Австралія, 2009

marymax

Ще один депресивно-життєствердний анімаційний фільм про випадковість, яка підштовхнула двох далеких людей — восьмирічну дівчинку та чоловіка з хворобливою пристрастю до шоколаду — стати друзями, обмінюючись довіриливими й наївними листами, які допоможуть їм зрозуміти й змінити самих себе. А може, змінитись так нікому і не вдасться, і ще одна казкова випадковість у вигляді виграшу в лотерею теж не додасть ніяких змін, — але в глядачеві така тиха історія про простих людей і ненав’язливі маленькі радощі точно має щось перевернути.

“Незрівнянний містер Фокс”, В. Андерсон, США, 2009

mrfoxeee

Для Андерсона, в кожному фільмі якого дорослі дитиніють, поки діти традиційно граються в дорослих, рішення звернутись до анімації виглядає максимально логічно. Прихильники й однодумці режисера впізнаватимуть тут усі облюбовані ним ходи: прискіпливість до стилю й зовнішнього вигляду персонажів, саркастичні ремарки, вибуховий саундтрек та незмінна атмосфера королівства безтурботності.

“Акторка тисячоліття”, С. Кон, Японія, 2001

millenniumeee

Друга робота одного з найоригінальніших японських мультиплікаторів — трагічна історія біганини за втраченим і продирання крізь чужі спогади. Кон, як завжди, все згущує, змінюючи реальність до невпізнаваності, занурюючи її в плетиво ілюзій та оман. Химерна музика та заворожливі сцени перетворюють мелодраматичну лінію в непролазну багатошарову гру з пам’яттю.

“Батько та донька”, М. Дадок де Віт, Нідерланди, 2000

fatheryy

Прості до схематизму короткометражки де Віта майстерно передають як усім зрозумілі настрої, так і ледве вловні напівтони. Печально прекрасна замальовка про дівчинку, що сумує за батьком, — це ніби дев’ять хвилин наодинці з собою, тільки краще.

Автор статті: Анастасія Осипенко

Хочешь стать частью проекта? Напиши нам

Комментарии