Інколи фільми здатні надихнути самою тільки грою предметів в інтер’єрах чи кольорів у костюмах. Згадуємо найстильніші фільми нульових, в яких насолода візуального не перетворюється в пусту картинку, а тільки підкреслює самобутню історію.

“Самотній чоловік”, Том Форд, США, 2009.

Прихід дизайнера до режисури — вже цікаво. “Самотній чоловік” — це ніби віднайдення драматичної історії на сторінках фешн-журналу. Прискіплива стилізація та увага до зовнішніх деталей заворожує, разом із тим підкреслюючи холод відчаю та втрати. Переконлива робота Форда та одна з найкращих ролей Коліна Ферта.

“Любовний настрій”, Вонг Кар Вай, Гонконг, 2000.

in the mood for love

Кар Вай давно набув режисерської слави й активно знімає, але “Любовний настрій” залишається його найвизначнішою роботою, де довершеним є кожен кадр, а зовнішні образи персонажів заслуговують на окреме дослідження. Глибокий червоний, чорний і колір золота насичують вулиці, бари й кімнатки Гонконгу 60-тих, а костюми героїв віддзеркалюють один одного та хід сюжету, криючи в собі певні розгадки й передчуття. Сукні з квітчастими принтами для Меггі Чун (дизайнер Вільям Ченг) ніби реєструють часові проміжки та емоційні хвилі, поступово світлішаючи та завжди контрастуючи з фоном. Однакові краватки як маркери розпізнавання зради, меланхолія здогадок і краса повільного — у всьому цьому є особливий, притишений і скупий на дію, та водночас нестримно експресивний любовний настрій.

“Я є любов”, Лука Гваданіно, Італія, 2009.

Досвід рекламних роликів для відомих дизайнерських компаній (Sergio Rossi, Ferragamo, Fendi та ін.) позначився на художньому стилі Гваданіно. Його стрічка — це ода моді, старому кінематографу та любові. Чуттєвий фільм, де найбільшу пристрасть, напругу чи скорботу підкреслює вбрання героїні Тільди Свінтон (художник по костюмах Антонелла Каннароззі), де кольори відбивають ритм драми. Саме так звичайні ситуації отримують свіже дихання; “Я є любов” — одна з найвишуканіших мелодрам, деякі епізоди якої хочеться зупинити та безкінечно насолоджуватись застиглими доторками краси.

“Велика краса”, Паоло Соррентіно, Італія, 2013.

great beauty2

Тло багатовікової історії та сучасна розпусність Риму — старе і нове, над яким роздумує Соррентіно і серед якого шукає загублену красу самозаглиблений герой. Він шукає баланс у світі втрачених значень; і здається, що все навколо позбулось витонченості, але головний герой зберігає елегантність у самому собі, про що говорить не тільки манера поведінки, а й костюми (робота Даніели Чанчіо). Режисер змішує священне з мирським, церковний спів із клубними реміксами, розкіш старої архітектури з дрібними фотокартками на смартфонах — так він дошукується зникомої й невловної гармонії. І десь між суєтним та сакральним і причаїлась велика краса, можна відшукувати її — і не знайти.

Автор статті: Анастасія Осипенко

Хочешь стать частью проекта? Напиши нам

Комментарии