Сьогодні дедалі частіше помічаєш людей, які пристрасно поглинають книги сучасних українських письменників та поетів. І це викликано насамперед їх талантом та якістю.

Катерина Бабкіна — українська письменниця, авторка поетичних збірок «Вогні святого Ельма», «Гірчиця», «Знеболювальне і снодійне», книги оповідань «Лілу після тебе», роману «Соня» та прозових і поетичних публікацій в журналах, газетах, електронних альманахах та ін. Style Insider поговорив з Катериною про літературну творчість, мандри та керування літаком.

SI: Коли ви зрозуміли, що хочете пов’язати своє життя саме з письменницькою діяльністю?

Катерина: Я не належу до тих людей, які вирішили в якийсь момент, що хочуть писати і почали писати. Я просто брала і писала. Якщо ти хочеш писати – це значно простіше, ніж хотіти шити чи їздити на лижах, тобі не потрібна ані тканина, ані сніг, навіть добрі очі чи міцні ноги не є обов’язковими. Ти береш папір, ручку і пишеш. В якийсь момент я зрозуміла, що роблю це досить систематично, тоді в мене вже вийшло три книжки. Тож останні роки професійно пов’язані саме з писанням.

Катерина Бабкина

SI: А ким ви мріяли бути в дитинстві?

Катерина: В дитинстві я ніким не хотіла бути. Ніколи не хотіла ніякої професії чи роботи, в мене були якісь уявлення про майбутнє, але це було пов’язане з двома речима – по-перше, я уявляла собі діяльність, пов’язану із великою кількістю подорожей, але це ж може бути що завгодно: пілот літака, продюсер в рекламній агенції, коммівояжер. По-друге, мені хотілося бути перед аудиторією, щось промовляти перед людьми — але і це також може бути хто завгодно — від аукціоніста до поп-співачки.

SI: Ви часто подорожуєте. Що вам найбільше подобається в мандруванні? 

Катерина: Це пізнавально і весело. Часто подорожі пов’язані з моєю професійною діяльністю – це зустрічі з видавцями, читачами, фестивалі, презентації тощо. Дуже класно, коли ти знайомишся з великою кількістю своїх колег з інших країн, я, зокрема, багато дізнаюся так про сучасну зарубіжну літературу, яка не є перекладена ще українською, але її можна знайти  англійською. Знаходжу для себе дуже класні нові книги, які ще не скоро надійдуть в Україну. Ну і подорожі – це нові досвіди, а досвіди надихають.

SI: Які країни серед ваших улюблених? 

Катерина: Я дуже люблю, наприклад, Азію. Мені дуже комфортний Таїланд, але не туристичний, а весь інший. На мене непогане враження справила Шрі-Ланка, мені дуже подобається гірська Індонезія і різні маленькі індонезійські острови, не Балі, а Гілі, наприклад. Дуже подобається Нью-Йорк, Скандинавія, приморська Італія і Франція, також Балкани, Греція дуже класна. Складніше назвати місце, подорожувати яким би не сподобалося. Жити десь – це одне питання, але подорожувати і пізнавати однаково класно всюди.

SI: Чи вдається вам писати під час подорожі?

Катерина: Ні. В подорожах і після них дуже класно пишуться вірші, бо тебе переповнюють враження, емоції, історії. Головне тут – встигнути їх записати. Натомість працювати над прозою неможливо – бо працювати над прозою це сидіти і писати, натомість подорож – це рух, спілкування, здобування досвідів. Колись я поїхала в Марокко на три тижні, бо мені дуже треба було дописати роман «Соня». Написала там три абзаци.

SI: Чому ви обрали саме Марокко?

Катерина: Я подумала, що там тепло, добре і в міру цікаво, але особливо робити немає чого. Але виявилось, що там і віндсерфінг, і абсолютно дикі гори Атласу, і пустеля, і бербери, і безліч цікавих морепродуктів, і Касабланка, маленькі міста, і скелі. Мені не добре працювати в подорожах, але дуже комфортно працювати під час дороги. Немає кращого місця для роботи ніж не дуже завантажений термінал, де у тебе, наприклад, чотиригодинна пересадка, тобто сидіти довго, а в місто не вийдеш, безкоштовного інтернету півгодини і вони вже скінчилися, і ти перебуваєш у кришталево чистій атмосфері, де тебе нічого не турбує, нікуди спішити, ніщо не заважає думати і не відволікає від роботи.

Катерина Бабкина

SI: Чи згодні ви з тим, що талановита людина талановита у всьому? Які ще таланти ви маєте?

Катерина: Я думаю, що це абсолютна нісенітниця. Я знаю геніальних музикантів, які взагалі не можуть керувати автомобілем. Чудових архітекторів, які пишуть не з дієсловами разом, і гарних поетів, котрі співають гірше за… гірше за всіх на світі. Людина може класно робити те, що вона робить, і це не означає, що вона так само класно робить все інше. Я, наприклад, абсолютно не можу співати, дуже посередньо малюю, але добре готую, дуже добре їм, добре вмію вчити і пояснювати, переконувати (хоча це напряму пов’язано з писанням, бо я вмію знайти комунікацію з аудиторією). Також вмію керувати  літаком. Все це – ніяк не пов’язані між собою речі. Просто люди щось можуть краще, а щось гірше. В чомусь розвинулися, а в чомусь залишилися на рівні немовляти. До чогось схильні, а до чогось – не дуже.

SI: Ви вмієте керувати літаком?

Катерина: Так. Не пасажирським літаком, просто маленьким літачком — можу його підняти і посадити, можу летіти в потрібному напрямку. Колись мене покликав політати товариш, не можна сказати, що мені все дуже сподобалось, бо було жахливо страшно, але після того я захотіла навчитися і навчилась. Звісно, ніяких ліцензій пілота в мене немає, зате є свідоцтво стернового другого класу. Я ходила в яхт-клуб у Києві, закінчила курси в НАУ – не взялася би керувати кораблем, але хоча б приблизно розумію, що до чого.

SI: Ваші літературні герої дійсно мають за прототипи реальних людей? 

Катерина: Багато моїх героїв мають прототипів в об’єктивній дійсності і, як правило, у всіх  персонажах є стільки ж придуманого, як і взятого з реальних людей. Ще є така історія, що чим менш персонажі реальні, тим більше люди починають їм вірити, і довіряти. Натомість, не завжди вони можуть погодитись, що правда те, що дійсно відбувається за сусідніми дверима.

SI: Ваша остання збірка поезій «Знеболювальне і снодійне» просякнута відвертістю і, як на мене, дуже особиста. Чи дійсно це так?

Катерина: Все, що пише автор є наболілим і пережитим, навіть якщо з ним це ніколи не траплялося. Коли розповідаєш історію, передаєш емоцію або досвід, то все проживаєш сам за кожного героя настільки сильно, що навіть в організмі відбуваються ті самі хімічні реакції, які відбуваються в героя, якому страшно, який закоханий, який коїть злочин і так далі. Це все особисте і пережите, інша справа в який спосіб. Я не можу сказати, що мої твори автобіографічні – але, і правда, дуже особисті.

SI: А потім у вас не залишається осаду, коли закінчуєте книгу?

Катерина: Так, залишається: куди ці всі люди з моєї голови поділись? Таке саме відбувається, коли я довго читаю велику книгу, і вона дуже мені подобається, захоплює, а потім вона закінчується. І ти розумієш, що у тебе в голові впродовж двох тижнів жила ціла купа персонажів, а тепер їх немає. Так само коли пишеш, бо ти вже звик про них думати, про цих людей, вигадувати, що там з ними коли і як було, ти знаєш про кожного персонажа набагато більше, ніж бачить читач в романі, а потім раз — і всі ці люди закінчили свої історії, і більше вже не з тобою.

Катерина Бабкіна

SI: Розкажіть про ваш спільний проект з Антоном Байбаковим. Що очікує його в майбутньому?

Катерина: Не уявляю навіть. Ми разом придумали робити це – разом уявляємо, яка буде музика, разом вибираємо  тексти, це для нас дуже особистий і особливий процес – цікавий, приємний. Ми й далі будемо це робити, нам це подобається, ви напевно помітили, що ми не дуже активно концертуємо, не випускаємо записів, отже, це в першу чергу для себе. Дуже приємно, що коли ми виступаємо, то подобаємося слухачам. Можливо, цим потрібно займатися активніше, тоді ми рано чи пізно обов’язково до цього прийдемо. Поки що це просто нова співпраця, нова синергія, котра збагачує ідеями нас обох.

SI: Що ви слухаєте в машині? 

Катерина: Що попало. Веселу, енегрійну музику. Я дуже не перебірлива до музики і не дуже освічена музично. Мій плейлист з машини: Pianoбой, Beirut, The Doors, Бумбокс, Pixies, Марлен Дітріх, Oasis, The XX, Feist, Ella Fitzgerald чи Apex Twin. Ще мені важливий в музиці текст – він не може бути поганим. Мені дуже подобається подорожувати з Антоном Байбаковим, в нього завжди дуже крута музика є з собою, мені вона підходить.

SI: А як щодо аудіокниг?

Катерина: Я мало слухаю музики, але дуже часто слухаю аудіокниги, я навіть в спортзалі займаюсь під аудіокнижки.

SI: Зовсім нещодавно відбулись ваші практичні курси на тему того, як писати. Чи слід очікувати нових майстер-класів? 

Катерина: Так, звичайно. В мене добре виходить спрямовувати і надихати, мені це подобається, мене запрошують різні організації до співпраці. Зараз я розробляю великий курс для Культурного проекту. Це страшно цікаво, мене дуже надихають інші люди, пізнання того як у них все в голові працює, як вони усвідомлюють цей світ, як можуть його висловити, тому що це зовсім інакше, ніж у мене.

SI: Чи слідкуєте ви за їх подальшими успіхами?

Катерина: Так, ми всі дружимо на Фейсбуці. Всі вони мені вдячні і задоволені, здається. Мені дуже приємно дізнаватися, наприклад, що хтось влаштувався на роботу, натхненний курсом, а комусь допомогли в конкретній ситуації здобуті зі мною навички, хтось став по-новому, якісніше ставитися до того, що читає і пише. Для мене це підтвердження сенсу того, що роблю.

SI: Що можете порадити тим,  хто тільки починає писати?

Катерина: Бути уважними і допитливими. Любити себе і світ в якому вони живуть, бачити красу в усьому, що відбувається навколо, навіть в тому, що болить, що руйнує, що може здаватися потворним. Відчувати справжність в усьому, вірити собі та вміти слухати і чути, дивитися і бачити.

Катерина Бабкіна

Автор статті: Наталія Бовкун

Фотограф: Ольга Іванова

Дякуємо One Love espresso bar за допомогу в організації зйомки

Хочешь стать частью проекта? Напиши нам

Комментарии