Стрічка Христини Сиволап «Давай не сьогодні» здобула перемогу в конкурсі короткометражних робіт на Trieste Film Festival. Зелене світло для зйомок дало стовідсоткове фінансування, яке Христина, випускниця Університету ім. Карпенка-Карого, виборола на конкурсі проектів Держкіно. Сценарій писала разом із чоловіком Олексієм. У центрі сюжету — літня пара, що збирається померти в один день… Попри таку основу, фільм обіцяє бути життєствердним. Музику до нього написав Дмитро Шуров, що тонко відчув і передав усі акценти. Сподіваємось скоро побачити фільм на великих екранах.

SI: Як виникла ідея сценарію? Які труднощі/сумніви були в процесі?

Христина: Тоді я навчалась на п’ятому курсі, тому для мене актуальною була підготовка до дипломного фільму. І якось подзвонив мій хлопець (він же сценарист фільму), сказав, що має ідею та описав першу сцену. Тоді я зрозуміла, що точно хочу це зняти, відкинувши всі придумки, які були до того.
Дещо, звісно, в процесі написання сценарію ми змінили, порівняно з початковим варіантом, та й стати моєю дипломною роботою цьому фільму не судилося — ми отримали фінансування, коли я вже мала диплом. Але та перша сцена, з якої все почалося, лишилась у первозданному вигляді.

Стосовно сумнівів. Переживала за майбутній кастинг, бо головних героїв мали зіграти літні актори. Важко було уявити їхню реакцію на мою пропозицію лягти в труну. Потім, до речі, виявилося, що хвилювання не було марним – з тих, хто приходив на кастинг, не всі попередньо читали сценарій (чи в багатьох бабуся має імейл?), а потім дуже дивувались. Досі пам’ятаю мовчазну реакцію тих дідусів і бабусь, коли в “Директорію кіно” заносили реквізит…
Звісно, не обійшлося без повчань: “як так можна?”, “треба розповідати світлі історії”. Спробуй поясни, що ці труни нам для комедії потрібні. Весело було.

Та насправді кінцевим результатом кастингу я дуже задоволена – і Алла, і Володимир фактично відразу зрозуміли, що я від них хочу.

Христина Сиволап

SI: Розкажіть про саундтрек до фільму: чому вирішили співпрацювати з Шуровим? Як пройшла ваша співпраця, чи одразу зійшлись у поглядах і баченні музики?

Христина: Майже вся команда, яка працювала над фільмом – заслуга продюсера Ігоря Савиченка. Люди, без яких би цей фільм не відбувся – це його знахідка, його поради. Коли я мрійливо запитала в Ігоря, чи хоч теоретично можливо домовитись за співрацю з Дімою Шуровим, і почула у відповідь, що він його друг і прямо зараз йому зателефонує, — була приємно здивована. Залишалось тільки щоб Дімі сподобався сценарій. І при зустрічі ми почули від нього згоду.
Стосовно самої роботи — не було ніяких проблем, у нас було абсолютно спільне бачення. Коли був готовий чорновий монтаж, я без будь яких вказівок надіслала його Дімі вже для роботи над музикою. І майже все, що він написав одразу, так і увійшло у фільм. Я була здивована, як точно він відчув, що саме хотілось підкреслити. Та і взагалі — приємно співпрацювати з талановитою людиною, яка ще й при зустрічі пригощає тебе домашнім пирогом!

SI: Чи плануєте ви представляти стрічку на інших конкурсах чи фестивалях?

Христина: Зараз працюємо над тим, що надсилаємо фільм на різні кінофестивалі, здебільшого європейські. Чи доведеться його ще десь представляти – питання вже до людей, які формують програми фестивалів. Але звісно, дуже хотілось би.

Христина Сиволап

SI: Що саме дає участь у конкурсах молодому режисеру та перемога? Чи відчули ви вже якийсь результат?

Христина: Найголовніше – можливість показати свій фільм зацікавленому глядачеві на великому екрані. “Помірятися” роботами з режисерами інших країн. Перемога дає в першу чергу величезний імпульс робити щось далі, не зупинятись.
Що я точно відчула після перемоги – люди в Україні хочуть Українського кіно. Роблю висновок із величезної уваги преси і просто з неймовірної кількості повідомлень у соцмережах від звичайних людей з привітаннями і побажанням побачити фільм на екрані. Дуже сподіваюсь показати його в Україні, але до цього хочеться ще трохи продовжити його фестивальне життя.

SI: У чому вбачаєте особливість української кіноіндустрії? Чи змінюється вона сьогодні? Чи комфортно Вам у ній?

Христина: Приємно, але дивно чути на свою адресу такі запитання. Це як першого вересня запитувати новоспеченого першокласника, чи подобається йому в школі. Я щойно переступила цей поріг, і тільки намагаюсь озирнутися.

SI: Уже неодноразово було потверджено (Ваша перемога — ще один тому приклад), що режисерські роботи українських студентів і випускників нічим не поступаються і часто якісно виділяються в загальноєвропейськіому масштабі — чому тоді так мало молодого повнометражного кіно? На Вашу думку і досвід, у чому тут проблема і яка перспектива?

Христина: Ні для кого не секрет, що кіно – напевно, найбюджетніше мистецтво. Так, можна казати про ентузіазм, про перевагу змісту над формою (якістю), але повірте мені, я це відчула на собі під час навчання в університеті. Для кіно потрібні гроші. Особливо, для повнометражного. Чому крім держави мало хто зацікавлений у підтримці вітчизняного кінематографу — питання складне і багатоаспектне. Варіантів фінансування кіновиробництва в нашій країні, м’яко кажучи, небагато.

5

SI: Кого з українських колег вважаєте цікавими і самобутніми?

Христина: Я слідкую за дебютантами українського кіно і дуже вболіваю за них. За останні кілька років було знято чимало цікавих фільмів. Хороші проекти разом з нашим виграли на 5-му пітчингу Держкіно та деякі також отримали розголос. Ці молоді режисери дуже талановиті і саме вони вселяють віру в майбутнє українського кіно.

SI: Які режисери вплинули на Ваше творче становлення? Чи вважаєте себе синефілом? Ваш топ найкращих фільмів минулого року.

Христина: Щодо творчого становлення – назву імена, кіно яких мені дуже близьке, хоч і всі ці режисери працюють в різних стилях і жанрах. Це Кім кі Дук, Алехандро Іньярріту, Крістофер Нолан, Вуді Аллен, Джим Джармуш…
Під час навчання в університеті я б, напевно, назвала себе синефілом. Та за останній рік кількість переглянутих мною фільмів зменшилась, бо паралельно я опановую професію мами, що ніяк не поступається в складності режисурі. Все ж культові картини обов’язково переглядаю. З улюблених за останній рік: «Готель «Гранд Будапешт»» Андерсона, «Небраска» Пейна, «Левіафан» Звягінцева та крутезний серіал «Фарго».

Христина Сиволап

Автор статті: Анастасія Осипенко

Фотограф: Анна Некрасова

Дякуємо Fight House за допомогу в організації зйомки

Хочешь стать частью проекта? Напиши нам

Комментарии