Жанна Моро — богиня французької “нової хвилі” і одна з найяскравіших зірок авторського кіно, що радує своєю з’явою на екранах із 50-тих по сьогодні. Сама чарівність, вона — визнана ікона стилю та натхненна муза.

Їй однаково личить бути блондинкою та брюнеткою, їй підкорюються ролі витончених аристократок і задерикуватих дівчат, вона може бути втіленням диявольської хитрості чи зворушливої наївності. У вечірньому платті, в багатошаровій спідниці танцівниці вар’єте, в траурній вуалі, в чоловічому светрі чи простому пальті, Жанна Моро — завжди захоплює. Її кінематографічні образи відразу ставали трендом і прикладом для наслідування…

1

У блискучому режисерському дебюті Луї Малля “Ліфт на ешафот” (1957) Жанна Моро довершує міські пейзажі своїми чуттєвими й стурбованими поглядами. Вона мала б утекти із коханцем після спланованого “ідеального вбивства”, але щось пішло не так — і спричинило ланцюжок випадкових зустрічей і химерних подій… Героїня розчиняється в нічному Парижі під джазові імпровізації Майлза Девіса — і весь фільм слідує ритму її неквапних кроків, пройнятий вишуканістю її смутку.

2

В адаптації роману де Лакло “Небезпечні зв’язки” від Роже Вадима (1959) Жанна Моро втілює найпривабливішу спокусницю й інтриганку. Особливого смаку стрічці додають музика Телоніуса Монка, неперевершені епізодичні ролі (Борис Віан) і, звичайно ж, шарм головної героїні.

3

“Модерато кантабіле” (1960) — екранізація твору Маргеріт Дюрас Пітером Бруком із зірковим тандемом Моро/Бельмондо. Це історія випадковостей і деталей, безглуздих діалогів і непереборної пристрасті, вбивства і кохання, це зовнішня скутість на противагу внутрішній емоційності. Довгі клоуз-апи вповні розкривають трагічну красу Жанни, заворожуючи й тамуючи подих глядача.

4

Як не згадати про “Ніч” Мікеланджело Антоніоні (1961), де Моро з Мастрояні переживають загибель своїх почуттів, втрачаючи контакти не тільки одне з одним, а і з самими собою, своїми буденностями, світоглядами та доторками до реальності. У характерній для режисера манері фільм вибудовується на марних спробах порозуміння, на ностальгії за тим, що віджило, на меланхолії від невизначеності. Водночас балакуча і мовчазна стрічка про хибність людської комунікації та штучність взятих на себе ролей підкреслює важливі моменти холодною й відстороненою красою Жанни.

 5

Любовний трикутник і Нова хвиля — це не тільки годарівська “Банда аутсайдерів”, а і чарівний фільм “Жюль і Джим” Франсуа Трюффо (1962). Демократизація кінематографу, відмова від “батьківської” патетики, спрощений підхід до костюмів і грайливий настрій зробили персонажів іще ближчими та ще привабливішими. Катрін у виконанні Жанни Моро прекрасна у своїй чуттєвості й невгамовності, ніжності й провокативності. Вона не відчуває себе затисненою між двома чоловіками — її постійні витівки та перевдягання, легкість і смак до життя просочуються через екран і надовго залишаються в пам’яті.

За цими п’ятьма чорно-білими образами — безліч інших, зі своїми настроями та історіями. У всіх них ховається сама Жанна Моро, неповторна муза, звабливість якої не підвладна часові. Орсон Веллс вважав її найкращою акторкою у світі — і справді, її просто неможливо не обожнювати.

Автор статті: Анастасія Осипенко

Хочешь стать частью проекта? Напиши нам

Комментарии