В рубрике «Топ-7» Style Insider рассказывает о самых различных предпочтениях: будь то киноленты, картины, композиции или страны для путешествий. Наша новая героиня — украинская писательница и журналист  Катерина Бабкина.

Найкраще для читача, коли улюблена книга – та, котру читаєш зараз. Це поєднання зовнішньої удачі (хороша книга в руках) і внутрішнього балансу (вміння любити те, з чим наразі взаємодієш). Дуже часто я – саме той щасливий читач, і це до певної міри унеможливлює розповідь про улюблені книги чи авторів.

Збірки поезії (можна почати їх перелічувати і так ніколи і не закінчити) постійно розкладені в різних місцях на столі, біля ліжка, в сумках, в машині, Уітмен, Жадан, Лорка, Платт, Бродський, Свєтліцький, Герасим’юк, Єсенін, Кіплінг, Гумільов, Андрухович і ще близько сотні імен – я відкриваю їх, коли є вільна хвилина і читаю кілька віршів. Жити стає одразу приємніше, навіть якщо не завжди простіше. “Захист Лужина”, “Трьох мушкетерів”, “Віднесені вітром”, “Сто років самотності”, “Алісу в Країні Див”, пригоди Тома Соєра і пригоди Гелькльберрі Фінна, “Вбити пересмішника”, “Майстра і Маргариту” та казки Андерсена я перечитую раз на кілька років, просто щоби ще раз відчути це задоволення – а попри те, окремо розповідати про кожну з цих книг не має сенсу, бо і так всім все зрозуміло. Колись я прочитала за одну ніч “Інтерв’ю з вампіром” Анни Райс і не пошкодувала про це, а ще одного разу – без перерви всі частини саги “Сутінки”. Вже чотири роки поспіль я читаю “Історію Європи” Нормана Девіса, прочитала всі 1500 сторінок з додатками, мапами і покажчиками, і тепер продовжую, відкриваю з будь-якого місця, а коли обираю комусь подарунок, то найчастіше просто йду і купую Еріка-Емманюеля Шмітта – “Діти Ноя” або “Пан Ібрагім та квіти Корану”. І все це – тільки кінчик голки, на ньому танцює ще багато ангелів, але навіть ці згадані вже ніяк не складаються в зв’язну і стислу оповідь про читацькі вподобання.

1. Орхан Памук “Сніг(та всі інші його книги)

Памук очолює список моїх улюблених “занудних” авторів. В його історію, як в густу воду середземного моря в абсолютний штиль, занурюєшся з головою, а разом з історією занурюєшся в епоху, націю, релігію. Він той самий диявол деталей – самотній чорний пес, нічний рибальський човен на Босфорі, одиноке дерево на старій фотографії, домашня туфелька коханої – атмосферні і сюжетотворчі, такі моменти з його прози беруть тебе, довірливого, за підборіддя, і обережно ведуть в цілий невідомий, проте цілком реальний, світ – світ особисто мені дуже близький.

2. Олівер Сакс “Чоловік, котрий сплутав дружину із капелюхом”

Це історії лікаря-психоневролога про нетривіальні випадки розладів та хвороб, котрі траплялися на його практиці. Але книга не про розлади – а про людей та їхні життя, і про складності взаємодії зі світом в принципі, яка навіть без розладів не кожному дається легко. Дуже надихає і змушує багато про що замислитися, а ще – бути уважнішим до себе і до інших.

3. Салман Рушді “Опівнічні діти”

Історія, політична географія та містика тут беруться за руки і танцюють на кістках складних часів політичного становлення Індії та Пакистану під музику особистістих трагедій, страхів, рішень, вчинків, пристрастей чи відраз, а гостей бенкету тим часом щедро пригощають найароматнішими стравами індійської кухні. Разом з тим – цей теж зі списку моїх улюблених “занудних” авторів, за визначенням однієї з моїх приятельок потрапляє в категорію “як повільна смерть”.

Untitled-2 (1)

4. Тарас Прохасько “Непрості” або всі інші його книги

Це тільки на перший погляд роман, а насправді – підручник з чуттєвості, любові і досконалої української мови; концентрат окремої філософії життя, пристрасті, вибору, після цього тексту дивишся – і бачиш, слухаєш – і чуєш. Ефекту вистачає надовго.

5. Хорхе Луїс Борхес “Книга вигаданих істот” (“Бестіарій”)

В співавторстві з Маргаритою Герейро Борхес зібрав і впорядкував всіх міфологічних і книжкових потвор і просто тварин, ну і все, що про них будь-коли писали, говорили чи думали. По-перше, це невичрпне джерело метафор, а по-друге це дуже смішно. Всім, думаю, траплялася на очі китайська класифікація тварин з енциклопедії, вигаданої Борхесом в оповіданні “Аналітична мова Джона Уілкінса” – там написано, що тварини поділяються на тих, що належать Імператорові, набальзамованих, приручених, молочних поросят, сирен, казкових, бродячих псів, включених до цієї класифікації,  тих, що гасають як скажені, незліченних, намальованих найтоншим пензлем з шерсті верблюда, інших, а також тих, що розбили квіткову вазу і тих, котрі схожі здалеку на мух. От “Бестіарій” – це так само, тільки ціла книга. А разом з тим – колосальна праця бібліографа, знавця міфології, фольклору і світової культури.

6. Джеральд Даррелл «Моя сім’я та інші тварини» або будь-який інший його твір

Зоолог, мандрівник і директор зоопарку Даррелл був дуже розумним та веселим та носив в собі колосальні поклади допитливості і життєвої сили – такі, що до них під’єднуєшся навіть через текст. Навіть через перекладений текст. Найкарколомніші перепетії життя тапірів в квартирах Буенос-Айресу, земляних сов в Південній Америці, морських коників на острові Корфу, отруйних змій на кораблі в океані, всіх разом реальних та майже уявних (привіт, Борхес) в зоопарку на острові Джерсі та однієї пришелепкуватої сімейки, котра все це любить, ловить, купує, відмиває, лікує і досліджує – захопливо, зворушливо, мило, круто і актуально завжди.

7. Умберто Еко “Острів напередодні”

В цій книзі є все, що мені в принципі подобається в книжках – це і робінзонада, і філософський диспут, і (внутрішня, переважно) релігійна полеміка, і придворний авантюрний роман, і історичний нарис, і тревелог, і збірник цитат, і екскурс в уявлення про таємницю нульового меридіану, і розповіді про алхімію, любовні та політичні інтриги, підводний світ та світ птахів та рослин,  і Умберто Еко. Якщо добре згадати – там, мабуть, є навіть вампіри (привіт, сага “Сутінки”), а якщо нема – старий божевільний ієзуїт, котрий невпинно крокує океанським дном стане їхньою рівноцінною заміною.

Untitled-1 (2)

Хочешь стать частью проекта? Напиши нам

Комментарии